Вивчення імпліцитних уявлень про жінку з високим кар'єрним статусом має велике значення як для постановки теоретичної проблематики щодо жіночої самореалізації, так і для діяльності практичних психологів. У даному випадку мова може йти про відношення до жіночої самореалізації взагалі, оскільки уявлення про жінку з високим кар'єрним статусом може значною мірою служити показником наявності і виразності гендерних стереотипів, які, об'єктивно звужуючи можливості самореалізації сучасної жінки (насамперед через абсолютизацію значення сімейної і сімейно-побутової сфери), часто характерні не тільки для чоловіків, але й для самих жінок.

У цьому контексті заслуговують на увагу дані експериментального дослідження “Гендерні стратегії зайнятості в Росії”, проведеного в 1999-2001 рр. []. Дослідження передбачало періодичне (протягом двох років) інтерв'ювання 60 респондентів (30 юнаків, 30 дівчат) – випускників вищих і середніх спеціальних навчальних закладів м. Ульяновська для визначення значимих моментів трудової біографії, що впливають на зміну їхніх уявлень про родину, кар'єру, суспільство. У програму дослідження були закладені і питання щодо відношення до жінок з високим кар'єрним статусом, а також про загальне відношення до жіночої кар'єри.

Зокрема було з'ясовано, що для жінок, на думку респондентів, завжди існує небезпека розриву між професійним і службовим зростанням, якщо вона стає професіоналом на своєму робочому місці, а серйозного просування по службових сходах не відбувається. При цьому в даному випадку діють як структурні обмеження (наприклад, по професіях, що не припускають значного кар'єрного зростання: учитель, бухгалтер та ін.), так і обмеження з боку чоловічого співтовариства. У кожному з цих випадків, як показало дослідження, розрив професійного і службового статусу може стати фактором соціальної мобільності молодої жінки. 6 з 22 молодих жінок на четвертому етапі дослідження (два роки після закінчення вузу), намагаючись перебороти досягнутий рівень компетентності, поміняли місце роботи чи орієнтовані на зміну. Це спростовує усталений стереотип про низьку вираженість соціальної фрустрованості у жінок, що нібито не виникає в ситуації штучного уповільнення чи припинення службового зростання. Отримані дані добре узгоджуються з даними емпіричних психологічних досліджень, що показують, що мотивація досягнення в професійній сфері у жінок в середньому не нижче ніж у чоловіків.

Кар'єра і заробіток виступають векторами конструювання владних відносин у трудовій сфері. При цьому загальна тенденція в середовищі молодих фахівців – прагнення до незалежності. Це наочно проявилося в "жіночих" інтерв'ю зазначеного дослідження. Якщо для чоловіків відчуття незалежності дає в першу чергу фінансова самостійність, то для жінок важливе значення має не тільки і не стільки матеріальна, скільки психологічна самостійність. Подібне почуття у жінок викликає (крім заробітку), відчуття власної значимості, самореалізації як у родині, так і на роботі [, 88]. Названі вище вектори конструюють різні уявлення про жіночі образи при реалізації кар'єри. Для жінок (у першу чергу орієнтованих на кар'єру, успіх у роботі) образ ділової жінки привабливий своєю самостійністю і незалежністю. У той же час ставлення до образу ділової жінки неоднозначне: від лояльного до вкрай негативного. Слід зауважити, що термін "ділова жінка" прямо не асоціюється з жінкою-керівником. Це пов'язано, у першу чергу, з різними моделями просування професійними сходами у різних областях і сферах діяльності. В уявленнях жінок образ ділової жінки перегукується з образом емансипованої жінки й у цілому є привабливим. При цьому ознакою емансипації є уміння жінки бути "і там, і там" – і в родині, і на роботі [, 86].

Дещо інше відношення викликають "бізнес-леді". Відповідно до існуючих гендерних уявлень бізнес сприймається як чоловіча сфера діяльності. Якщо "діловою" жінка може бути й у традиційно "жіночих" сферах (наприклад, в освіті), то бізнес-леді робить кар'єру винятково в "чоловічому" просторі.

Роль керівника на рівні масової психології сприймається як чоловіча. І жінці, що опинилася у ролі керівника, формального лідера, доводиться переборювати бар'єр суспільного неприйняття, їй потрібно щодня підтверджувати свої професійні й особистісні якості. Планка вимог до неї набагато вище, ніж до чоловіка-керівника. Закордонні дослідники зафіксували існуючі в суспільній свідомості розбіжності в сприйнятті особистості керівника в залежності від статі. Чоловіка-керівника найчастіше сприймають позитивно, у всякому разі, поки він не виявив себе з поганої сторони. Про жінку-керівника апріорі можуть сказати, що "...вона – нахабна; вона молода і незабаром піде рожати; її ніколи немає, займається домашніми справами; вона увесь час балакає; вона снідає з патроном: у неї з ним інтрижка" і т. д. [, 20].

Подібна упередженість суспільної думки щодо жінки-керівника, породжена консервативними уявленнями про те, що у жінки можуть бути тільки "домашні", чисто жіночі інтереси і цілі; що вона повинна бути покірною, підпорядкованою чоловіку і не висловлювати своєї власної думки. Тому і вчинки жінки-керівника часто одержують перекручене тлумачення, оскільки їх оцінки виходять зі стереотипного уявлення про роль жінки.

Цей стереотип виявився напрочуд живучим, часто він погано усвідомлюється і не має раціонального мотивування. Так, за даними одного із соціологічних досліджень, 39 % чоловіків (між іншим, з вищою освітою) прямо заявили, що вони не хотіли б працювати під керівництвом жінки, однак ніяких пояснень причин подібної оцінки не дали [, 98].

На відміну від багатьох чоловіків жінки в цілому лояльно відносяться до образа жінки-керівника. При цьому існує думка про те, що жінка-начальник – це обов'язково стерва. Примітно, що подібна