Якщо розглядати це питання історично, не можна не помітити, що традиційна система диференціації статевих ролей і пов'язаних з ними стереотипів маскулінності – фемінності відрізнялася наступними характерними рисами:

Сьогодні становище радикальне змінилося. Статевий поділ праці втратив колишню жорсткість, кількість винятково чоловічих і винятково жіночих занять різко зменшилося, а взаємини чоловіків і жінок у родині і на роботі стали в принципі рівноправними. Дуже багато соціальних ролей і занять взагалі не розділяються на «чоловічі» і «жіночі». Спільне навчання і спільна трудова діяльність чоловіків і жінок значною мірою нівелює традиційні відмінності в їхніх нормах поводження і психології.

Розглядаючи дослідження жінок і гендерні дослідження, розрізняють онтологічні, політичні, гносеологічні і когнітивні фактори розвитку цих досліджень [, 44]. Онтологічні фактори – це повсякденні практики внутришньо- і міжстатевих відносин, оформлених як конвенції гендерних контрактів. До політичних факторів належить досвід жіночого руху, що проблематизує гендерні відносини. Гносеологічні фактори розуміються як пізнавальні установки аналізу гендерної проблематики. Когнітивні фактори містять у собі знання і рефлексію гендерних відносин, пов'язані з участю в жіночому русі.

Як же «працюють» ці фактори в західному контексті? Інституціоналізація досліджень жінок і гендерних досліджень у західних суспільствах відбувається починаючи з 1970-х років. Дослідження розвинулись як когнітивна практика жіночого руху другої хвилі, спираючись на критичне осмислення певної соціальної теорії. Виділяють три дослідницьких напрямки, що розвинулися в результаті жіночого руху [, 221-224]:

Ліберальний фемінізм. Основний пафос цього підходу – у забезпеченні рівності чоловіків і жінок у публічній сфері. В онтологічному змісті ліберальний напрямок жіночого руху проблематизував гендерний контракт «домогосподарки», що домінує в західному суспільстві.

Відповідно до класика цього напрямку Т. Парсонса, жінка виконує експресивну роль у соціальній системі, чоловік – інструментальну. Експресивна роль полягає у встановленні внутрішнього балансу в родині, це роль домогосподарки, інструментальна – у регуляції відносин між родиною й іншими соціальними системами, це роль добувача [, 222].

Хоча позиція Парсонса згодом була піддана забуттю, сам статево-рольовий підхід став першою теорією, що пояснює функціонально обумовлене розходження чоловічої і жіночої ролей у родині і суспільстві.

Установкою ліберального фемінізму стала орієнтація на нове, «об'єктивне» знання про жінок. Включити жінок як суб'єкт пізнання означало забезпечення фактичної присутності їхній у науковому співтоваристві. У більш широкому плані передбачалося включити жінок до науки як суб'єкт й об'єкт пізнання. Для виконання цієї двоїстої стратегії в рамках ліберального фемінізму розробляються, з одного боку, програми забезпечення жіночих квот на різних статусних позиціях, а з іншого боку – обговорюються жіноча історія, жіноча література, жіноча праця, тобто вивчаються жінки.

Радикальний фемінізм. Головна ідея цього напрямку полягає в тому, що ніякі правові заходи не в змозі знищити патріархальні відносини між статями. Жінка залишиться пригнобленою доти, поки не будуть осмислені істинні основи патріархату, які полягають в сфері приватності й інтимності. Сексуальність і репродуктивні можливості інтерпретуються як основа гноблення жінки поряд з капіталістичними виробничими відносинами [, 223].

Радикальні феміністки адаптували марксистські і психоаналітичні категорії до аналізу відносин статей. Центральною стала категорія «патріархату», головними були питання пригноблення жінок, влади, проблеми нерівності. У сфері гносеології дані дослідження дотримуються так званого позиційного підходу. Відповідно до нього істина про відносини між статями може бути досягнута лише тими, хто знаходиться на загальній позиції, розділяє жіночий досвід, рефлексує його і має досвід участі в жіночому русі як у боротьбі проти патріархату. Основа істини про статі – страждання й опір жінок [, 223].

Соціальний конструктивізм. Даний підхід спирається на розуміння гендера як соціально сконструйованого відношення нерівності за ознакою статі. Він затверджує контекстуальну обумовленість гендерної культури як наукового знання і повсякденного знання про неї.

Гносеологія гендерних досліджень зводиться до конструктивізму, відповідно до якого в соціально сконструйованому світі не існує «жіночого» як природного і незмінного. Гендерів багато, а знання – це когнітивна практика, тобто в кожній конкретній ситуації потрібно аналізувати, хто вивчав, що, коли і чому. Поглиблення ідеї конструювання приводить у 90-х роках до включення в гендерний аналіз проблем культури і мови [, 224].

Процес становлення гендерних досліджень на Україні відбувається у відмінному від Заходу соціокультурному контексті: це відмінності онтологічні, політичні, гносеологічні та когнітивні.

Політичні фактори формування нового дослідницького напрямку пов'язані не стільки з роллю жіночого руху, скільки зі зміною політичних можливостей системи в цілому.

Ми бачимо, як відбувається «додавання жінки» в історію, літературу і суспільну думку. Зростає число присвячених жінкам публікацій, видань. Жінки-політики, жінки-мислителі стають об'єктом публічного дискурсу. Особливості жіночого досвіду, положення жінок у різних сферах суспільства (публічній, економічній, політичній і приватній – сімейно-побутовій), розходження гендерних ролей і особливості статево-рольової соціалізації займають чітко виражену нішу в дослідницькому полі. Звертання до жіночої теми обумовлено дискурсивною затребуваністю насамперед прихованого жіночого досвіду, тобто відповідним соціальним замовленням. Далеко не завжди інтерпретація жіночої ролі в українських публікаціях відповідає ліберально-феміністичним ідеям [, 103]. Жінка в український дискурс найчастіше повертається як патріархатна коханка, подруга, супутниця життя справжнього діяча – чоловіка.

Одночасно починає формуватися і новий рух – «гендерні дослідження», у рамках якого співіснують різні підходи. В одному