Отже, конструювання гендерного простору йде через протиставлення. Так, уявлення про жіночі кар'єри формується, що називається, "від противного": у порівнянні чи в протиставленні з чоловічими кар'єрами, або в порівнянні чи в протиставленні з особистим життям і родиною [, 85]. Подібні розбіжності конструюються й у відношенні розподілу емоційної – раціональної сфер діяльності. Діловою, "чоловічою" є саме раціональна сфера спілкування. Передбачається, що існує певний "чоловічий" простір, у якому чоловіки розуміють один одного і який непідвладний жіночому розумінню. Простір кар'єрних домагань, відповідно схвалюваному стилю поведінки, прийнятих правил описується як "чоловічий". За твердженням жінок, неформальні відносини усередині чоловічих груп сприяють конструюванню гендерного статусу чоловіків за допомогою створення чіткої границі між ними і жінками. Домінуюче положення чоловіків ґрунтується на ритуальних формах повсякденного спілкування, що є неодмінним атрибутом "ігрового простору" кар'єрних домагань. Наочним прикладом може служити ритуал вітання, коли чоловіка "ручкуються", тобто потискують один одному руки, визначаючи тим самим коло "своїх", підкреслюючи свою обраність, перевагу. Це відноситься до ритуалів реалізації владних повноважень і може бути пояснене в рамках психологічного механізму афіліації – довіри до представника «своєї», виділеної за визначеною класифікаційною ознакою (у даному випадку статевою) групи [, 144]. Така узагальнена група (чоловіки) складається з конкретних референтних груп, на думку яких і орієнтуються конкретні представники сильної половини людства.

З психологічної точки зору кар'єрне зростання являє собою свідомо обраний і реалізований людиною шлях професійного чи посадового просування, результатом якого є досягнення визначеного бажаного статусу. Зразки соціальних досягнень виступають деяким ідеальним аналогом того, до чого передбачається прийти в майбутньому. У той же час вони є своєрідним еталоном для порівняння і коректування поводження. Сприйняття соціальних досягнень інших людей і «примірювання» їх на себе відбуваються у межах психологічного механізму інтеріоризації. На практиці таке «примірювання» включає й аналіз гендерного простору кар'єрного зростання. Саме цим на думку Л. Б. Попової у значній мірі пояснюється небажання багатьох обдарованих жінок робити кар'єру, оскільки в цьому випадку їм довелося б діяти в просторі, що на рівні існуючих гендерних уявлень сприймається як традиційно чоловічий [, 38].

Вихідною базою трудової кар'єри, що визначає її специфіку, слугує засвоєна людиною шкала престижу професій і відповідні їй зразки соціальних досягнень (цінностей на шкалі соціального престижу), а також рівні професійних домагань.

Важливим моментом визначення цілей у досягненні трудового статусу є уявлення про успіх. Останні входять у структуру мотивації людини, спрямовують її активність і лягають в основу стратегії кар'єрного зростання. У структурі уявлень про успіх жінок-фахівців можна виділити два ключових моменти: успіх оцінюється (тобто існує визначена система мір); успіх визнається (тобто, існує "журі", що й дає оцінку).

З цих позицій сучасне українське суспільство об'єктивне не сприяє кар'єрному зростанню жінок-фахівців. По-перше, уявлення про припустимість кар'єрного зростання жінки як такого об'єктивно знаходиться під впливом гендерних стереотипів. Так, наприклад, якщо кар'єрне просування жінки в сфері освіти може сприйматися на рівні масової свідомості як “нормальне”, тобто мається адекватна оцінка самореалізації жінки в професійній сфері, то заняття жінкою посади, що традиційно сприймається як “чоловіча” (наприклад, фінансового директора комерційної фірми) часто оцінюється апріорі негативно. По-друге, неадекватним часто буває і визнання успіху: відповідно до уявлень, що базуються на гендерних стереотипах жінка не може “обійти” чоловіка завдяки своїм особистим і професійним якостям. Тому і причини кар'єрного зростання в цьому випадку часто зв'язуються з випадковістю чи з нечесністю [, 148]. Хоча багато авторів і констатують таке положення речей [], [], [] чіткої відповіді на питання про взаємозв'язок неадекватного сприйняття жінки з високим кар'єрним статусом і особистісними психологічними якостями індивіда мені знайти в літературі не удалося. З огляду на ступінь включеності жінок у суспільне виробництво і народне господарство (а рівень такої включеності на сьогоднішній день вже можна вважати необоротним) і численні приклади успішності представниць «слабкої половини людства» у сфері політики, бізнесу, науки, мені здається розумним висловити припущення, що прихильність до традиційних патріархальних гендерних уявлень про домашнє призначення жінки свідчить про високий рівень ригідності, тобто про нездатність перебудувати стиль мислення в умовах, що такої перебудови об'єктивно вимагають; я також припускаю, що люди з високим рівнем ригідності мало налаштовані на самоактуалізацію власної особистості. Саме ці міркування й обумовили вибір гіпотези і напрямку емпіричного дослідження, представленого далі в даній дипломній роботі.

Повертаючись до теоретичного аспекту проблеми варто помітити, що неадекватні уявлення про жінку з високим кар'єрним статусом не тільки негативно впливають на психологічне самопочуття налаштованих на кар'єрне зростання жінок, але й створюють об'єктивні перешкоди такому зростанню, адже пануючі гендерні стереотипи не тільки приводять до дискримінації жінок у сфері професійної діяльності, а й примушують самих жінок відмовлятися від самореалізації в професійній сфері, заради того, щоб відповідати патріархальним “ідеалам жіночності” [, 32].

У цьому контексті виникає питання, чи