Родова сутність людини

План

1. Психологічна структура свідомості

Свідомість людини – нова якість психічної діяльності, за якої дійсність відображається у формах культури, тобто в штучних, неприродних формах, витворених людством в процесі історичного розвитку.

Свідомість людини прийнято розглядати як певний процес, потік переживань, що складається з окремих актів – сприймання, міркування, пригадування, хотіння, оцінювання та ін. Розрізняють три види актів свідомості – мислення, воління та емоційне переживання.

Мислення – один з найважливіших актів свідомості, який полягає в оперуванні абстрактними поняттями (наприклад, розв’язування математичної задачі). Його нерідко ототожнюють із свідомістю, однак свідомість не зводиться до мислення. “Я хочу”, “я люблю” – це також акти свідомості, але вони не є актами мислення. Само мислення поділяють на розсудкове і розумне.

Таким чином, кожне з розглянутих понять постає як вужче за обсягом від попереднього: розум – це лише певний тип мислення, мислення – один з видів актів свідомості, свідомість – певний рівень розвитку психіки.

Структура свідомості має два вияви: компонентний (змістовний) і рівневий.

Компонентний. Охоплює складові, необхідні для діяльності людини: а) знання або когнітивну сферу свідомості (відчуття, сприймання, уявлення, поняття, судження тощо); б) цінності, потреби, інтереси, емоційні стани, що обґрунтовують і стимулюють активність, або мотиваційна сфера свідомості; в) програми (проекти, плани, цілі), або нормативно-проектна сфера свідомості. Ця конструкція не є лише умоглядною, а постає як закономірний характер організації свідомості. Вона відтворює сутнісну смислову структуру буття: знання репрезентують у свідомості буття як наявне; цінності, потреби, інтереси – незавершеність буття; програми – його здатність до самозміни.

Рівнева структура свідомості. Охоплює складові, які засвідчують, що не все, що є змістом свідомості, реально усвідомлюється. Людина, за З. Фрейдом, не є господарем сама собі, її інтелект безсилий перед людськими пристрастями. У рівневій структурі він виокремлює такі елементи: а) несвідоме або “Воно” – інстинкти, домінуючу роль серед яких відіграє лібідо (пристрасті, бажання, енергія сексу); б) свідоме або “Я” – своєрідний посередник між “Воно” і зовнішнім світом; в) несвідоме, або “Над-Я” – сфера соціальних фільтрів, крізь які “Воно” має діяти на “Я” (своєрідні автоматизми – догми, традиції, ідеали, совість та інші цінності й заборони морального, соціокультурного, сімейно-історичного походження, що домінують в культурі).

Глибшу диференціацію “Воно” Фрейда дав його учень К.-Г. Юнг. Він виділив, крім “особистісного несвідомого як відображення в психіці індивідуального досвіду”, ще глибший шар – “колективне несвідоме”, яке є відображенням досвіду попередніх поколінь. Його змістом є за Юнгом загальнолюдські прообрази-архетипи.

Архетип – найінтимніша частина людської психіки, і ми оберігаємо її як особисту таємницю. Якщо особисті образи переживаються суб’єктом, то колективні образи походять не з життєвого досвіду, а з досвіду предків. Завдяки архетипам здійснюється смисловий зв’язок епох і генерацій, підтримується духовна цілісність культур.

Колективне несвідоме – образ світу, що сформувався ще в прадавні часи і виражається, як правило, мовою символів, а найвідомішою формою для вираження свідомого є словесна.

Отже, структура свідомості охоплює індивідуальне і колективне несвідоме, які, поєднуючись, суттєво доповнюють одне одного.

Свідомість набуває своєї завершеності та цілісності через самосвідомість, яку розглядають у двох аспектах:

- як усвідомлення людиною самої себе, свого становища у світі, своїх інтересів і перспектив, тобто власного “Я”;

- як спрямованість свідомості на саму себе або усвідомлення кожного акту свідомості. Ці підходи до розуміння самосвідомості є взаємодоповнюючими.

Самосвідомість – здатність людини поглянути на себе з боку, тобто дистанціюватися від себе, побачити себе очима інших.

Через це людину так хвилює думка інших людей. Якщо людина не має такої здатності, то це є ознакою психічного захворювання.

Дистанціювання від себе забезпечується завдяки комунікації. Людина усвідомлює, постійно звертається до себе як внутрішнього співрозмовника, хоча й постійно промовляє “про себе” способами внутрішнього мовлення: немовби конспективно пояснює собі те, що діється, оцінює події, людей, саму себе. Тому для розвитку самосвідомості важливо розвивати внутрішнє мовлення. Найкращим засобом для цього є читання книг (TV, якщо й не гальмує розвиток свідомості, то вже напевно не розвиває її інтенсивно), мистецтво, філософія, осмислене спілкування з якими дає широкий вибір засобів для духовного зростання, змогу стати дійсним суб’єктом свого життєвого процесу. Засобом розвитку самосвідомості може бути й релігія. Зокрема, сповідь у християнстві розвиває у людини фундаментальні для самосвідомості здатності: самоаналіз, самооцінку, самовибудову (каяття). Схожі дії вироблені і в інших релігіях, зокрема в конфуціанстві.

Засобом закріплення й розвитку самосвідомості є пам’ять, яка зберігає і репрезентує в межах свідомості минуле й, отже, уможливлює дистанціювання від теперішнього та майбутнього.

Самосвідомість виконує такі функції:

- самопізнання – охоплює самовідчуття (відчуття власного тіла, свого місця у просторі);

- самоспостереження і самоаналіз (на який здатний небагато хто);

- самооцінки – включає самопочуття (емоційна оцінка своєї життєвої ситуації та себе в ній), оцінку себе відповідно до певних життєвих еталонів, рівень домагань (оцінку наперед моїх бажань і здобутків);

- саморегуляції – передбачає таку послідовність виявів самосвідомості як самоконтроль, само детермінація, самотворення.

Отже, свідомість є складним і багатофункціональним феноменом, однією з особливостей людини, які визначають її специфічний стан у світі, її особливий онтологічний статус.

2. Діяльність, спілкування та взаємодії людини як передумови та наслідки її свідомості

В суспільних наука та в життєвій практиці широко використовуються поняття “людина”, “особистість”, “індивідуальність”. При цьому вони нерідко або ототожнюються, або протиставляються. Те й інше є помилковим.

Корінним або родовим, вихідним поняттям є поняття людина. Людина – це насамперед біологічна істота, що належить