Психологи виокремлюють три рівня спілкування.

Перший рівень (макрорівень). В даному випадку спілкування розглядається як найважливіший бік образу життя особистості, в якому рельєфно виділяються провідний зміст діяльності, коло людей, з якими контактує особистість, усталений стиль спілкування та інші параметри. Все це обумовлене суспільними відносинами, соціальними умовами життя особистості. Крім того, розглядаючи цей рівень слід враховувати, яких правил, традицій, прийнятих норм притримується особистість, спілкуючись з іншими. Часовий інтервал для такого розгляду спілкування – все попереднє і майбутнє життя особистості.

Другий рівень (мезарівень). Спілкування цього рівня передбачає контакти на певну тему. Причому реалізація теми може здійснюватися з однією особою і групою, може закінчитися в один сеанс або вимагати декількох зустрічей, актів спілкування. Як правило, у людини декілька тем, котрі вона реалізує послідовно або паралельно. І в тому і в іншому випадку партнерами по спілкуванню можуть бути окремі особистості і групи.

Спілкування в межах теми має початок, середину і закінчення, тобто воно представлене процесом. В залежності від теми конкретна картина спілкування може бути досить своєрідною за формою, засобам.

Третій рівень (мікрорівень). Він передбачає акт спілкування, який виступає в ролі своєрідної елементарної одиниці. Таким актом спілкування можна вважати “питання – відповідь”, рукостискання, значущий погляд – мімічний рух у відповідь та ін. Через елементарні одиниці реалізуються теми, з яких складається вся система спілкування особистості в певний період її життя.

Людина за своєю природою є активною. Вона є творцем незалежно від того, яким видом праці займається. Без активності, що виражається в діяльності, неможливе розкриття багатства духовного життя людини: глибини розуму і почуттів, сили уявлення і волі, здібностей і рис характеру.

Діяльність – категорія соціальна. Тваринам доступна лише життєдіяльність, що проявляється як біологічне пристосування організму до вимог оточуючого середовища. Для людини характерне свідоме виділення себе з природи, пізнання її закономірностей і усвідомлений вплив на неї. Людина як особистість ставить перед собою цілі, усвідомлює мотиви, що спонукають її до активності.

В основі діяльності лежить система рухів і предметних дій, інтегрована в єдиний комплекс, необхідний для праці в даній області суспільного виробництва. Діяльність людини є об’єктом вивчення не лише психології, але й ряду інших наук: філософії, політекономії, соціології, історії, різних виробничих технологій. Для психологія категорія діяльності має більш широке і фундаментальне значення: життєвий шлях особистості тісно переплетений з діяльністю. В ній формуються професійно-особистісні особливості людини.

Людина в діяльності виступає як особистість, що рухається завдяки певним мотивам і переслідує намічені цілі. В якості мотивів можуть виступати потреби, думки, почуття та інші психічні утворення. Для здійснення діяльності недостатньо внутрішніх спонукань. Необхідно мати об’єкт діяльності і співвідносити спонукання з цілями, котрі бажає досягнути особа в результаті діяльності.

В процесі пізнання інших людей, їх ставлення до себе, свого відношення до них у людини утворюється і певне ставлення до самого себе. Цей процес проходить тривалий і складний шлях розвитку. Лише в міру того як в процесі спілкування виявляються усе нові і нові властивості людей і ці властивості формуються у даної особистості, відбувається їх усвідомлення, утворюється самооцінка. Самооцінка завжди і обов’язково залежить від того, як дану людину оцінюють оточуючі люди, колектив, до якого вона належить.

Не менш важливе значення має усвідомлення людиною себе в процесі власної діяльності.

Література

Богословский В. Общая психология. – М., 1991.

Деньдаго Х. Мозг и сознание. – М., 1994.

Кузин В. Психология. – М., 1982.

Райл Р. Понятие сознания. – М., 2000.