Професії першого типу подають такі вимоги, яким можуть задовольнити люди, що мають спеціальні індивідуальні риси.

Вимоги професій другого типу до людини такі, що з ними може впоратися кожний. Різницю між двома типами професій можна звести до єдиної ознаки і назвати можливістю навчення. До одних професій активно пристосовується будь-яка людина, до інших – лише деякі індивіди.

Під професійно важливим якостями слід розуміти індивідуальні якості суб’єкта діяльності, що впливають на ефективність діяльності і успішність її освоєння. До професійно важливих якостей відносяться і здібності, але вони не вичерпують всього обсягу цих якостей. Професійно важливі якості і їх системи виступають в ролі внутрішніх умов, через які відбиваються зовнішні впливи і вимоги діяльності.

Особистість – це конкретна людина, котра характеризується:

- рівнем сформованості психічних процесів (пізнавальних, емоційних, вольових);

- наявністю індивідуальних властивостей: темпераменту, характеру, спрямованості, здібностей;

- соціальним статусом, тобто роллю, виконуваною в системі суспільних відносин.

В сучасній психології утвердився антропоцентричний підхід до аналізу систем “людина – техніка”, “людина – людина”, згідно з яким людина розглядається не як механічний придаток системи, а як центральна ланка системи управління. В кібернетиці людина розглядається як цілеспрямована система, оскільки вона має здатність до цілеположення і мотивацію діяльності та вносить ці якості в структуру автоматизованих систем “Л-Т”, “Л-Л”.

Людина завжди привносить свої індивідуальні особистісні якості в процес професійного навчання і виробничої діяльності, тому знання і врахування цих якостей – необхідна умова її успішного навчення і адаптації до праці.

Розглядаючи кожного члена виробничої або навчальної групи з точки зору його індивідуально-психологічних рис, ми підходимо до нього як до індивідуальності, тобто особистості, чимось схожої на інших людей, і в той же час своєрідної і неповторної. Загальні закономірності психіки завжди проявляються індивідуально.

Психологічна структура індивідуальності визначається системою індивідуальних властивостей і формується в онтогенезі, починаючи від природних задатків і закінчуючи вищими рівнями соціально опосередкованих форм поведінки. Особистість – багаторівнева система, що об’єднує в собі психофізіологічний, психологічний і соціально-психологічний рівні.

Всі вказані рівні в структурі індивідуальності інтегруються в єдине ціле за наступними ознаками:

1) субординаційною (ієрархічною), при якій більш складні і загальні соціально-психологічні властивості підкоряють собі більш елементарні і окремі психофізіологічні властивості;

2) координаційною, при якій взаємодія властивостей здійснюється на паритетних засадах, що припускають низку ступенів свободи для узгоджуваних властивостей, тобто відносну автономію кожної з них.

Індивідуальність людини формується і проявляється у навчанні, спілкуванні і праці. На основі аналізу структури і оцінки властивостей особистості можна скласти психологічний портрет людини, що важливо для індивідуального підходу до робітника, корекції його професійної діяльності.

Індивідуально-психологічні властивості особистості включають в себе:

а) темперамент – поєднання психологічних властивостей, які визначають психологічний бік поведінки людини;

б) характер – поєднання усталених властивостей поведінки, що визначають відношення особистості до навколишнього світу. В умовах професійного відбору діагностика рис характеру грає істотну роль, так як в значній мірі саме характер визначає придатність людини до нормального спілкування і добросовісного ставлення до навчання і праці;

в) спрямованість особистості – властивості особистості, що визначають її придатність до успішного розв’язання виробничих, наукових і інших задач.

Пізнавальні процеси, або когнітивні (від лат. cognitio – пізнання) – це система психічних функцій, що забезпечує відображення, пізнання суб’єктом явищ об’єктивного світу. В цю систему включені наступні процеси:

1. Сенсорні процеси (відчуття і сприйняття), котрі слугують для відображення об’єктивної реальності в формі конкретних чуттєвих образів. Відчуття забезпечує відображення окремих якостей об’єктів: колір, яскравість, звук, температура, запах, смак, величина образів, переміщення в просторі, рухові і больові реакції і т.д. Сприйняття відображає цілісні образи об’єктів – людини, тварин, рослин, технічних об’єктів, кодових знаків, вербальних стимулів, малюнків, схем, музикальних образів і т.д.

Ці процеси грають важливу роль в професійному навчанні, діяльності, а рівень їх сформованості у людей визначає важливі професійні здібності як впізнання, так і розрізнення об’єктів різноманітних модальностей, тобто тих, які впливають на різні аналізатори. Наприклад, досвідчений водій на слух визначає неполадки в двигуні, а досвідчений співробітник ДАІ по візуальних і звукових сигналах визначає аварійну ситуацію.

Тому необхідним є професійний відбір людей для специфічних видів діяльності, де потрібні здібності до безпомилкового сприйняття різних сигналів (світлових, звукових та ін.), а також до створення об’єктивних умов для надійності сприйняття сигналів (врахування законів контрасту граничних характеристик зору і слуху людини та ін.).

2. Пам’ять – це система мнемонічних процесів, котрі слугують для запам’ятовування, збереження й подальшого відтворення в формі словесних звітів і дій тих знань, які були засвоєні в попередньому досвіді суб’єкта. Пам’ять дозволяє людині в межах її суб’єктивного простору поєднувати минулий, поточний і майбутній плани діяльності і тим самим брати участь в процесах прогнозування.

За часовим параметром розрізняють миттєву (сенсорну), короткотермінову (оперативну) і довготермінову пам’ять, які утворюють єдину систему перероблення інформації суб’єктом. Урахування закономірностей цих видів пам’яті необхідне для ефективної організації навчальної і професійної діяльності. Наприклад, для короткотермінової оперативної пам’яті важливе чітке дозування матеріалу (від 5 до 7 сигналів на одне подання). Для успішної роботи довготермінової пам’яті необхідні:

- смислова переробка матеріалу, що запам’ятовується;

- включення матеріалу до активних форм практичної діяльності (розв’язання професійних задач);

- адекватна мотивація (наявність інтересів, включення емоційних переживань і т.п.);

- систематизація засвоєного матеріалу.

3. Мислення – це система процесів, що забезпечують відображення об’єктів в їх закономірних