здійснення кадрового, науково-методичного, фінансового, матеріально-технічного, інформаційного та інших видів забезпечення соціальної роботи;

сприяння розвитку та підтримка волонтерського руху;  

встановлення та зміцнення зв'язків із соціальними службами для молоді за кордоном, інтеграція в міжнародну систему соціальної роботи з молоддю;

здійснення комплексу медико-соціальних та реабілітаційних заходів щодо адаптації в суспільстві дітей з вадами фізичного та розумового розвитку.[2, стаття 7]

Однією з основних проблем проведення державної політики є збережений відомчий підхід до молодої людини, коли з точки зору державних органів вона не розглядається в комплексі своїх проблем, потенціалів, поглядів, середовища, а фігурує як "учень", "пацієнт", "військовозобов'язаний", "правопорушник" і т.д., до якого ці органи найчастіше застосовують взаємовиключні міри.

3. Сучасні підходи до соціальної роботи з молоддю

Рішення виникаючих у молодіжній сфері соціальних проблем не може бути реалізоване без організації соціальної роботи, розгортання діяльності соціальних служб для неповнолітніх і молоді.

Соціальна робота серед молоді розглядається як забезпечення найбільш сприятливих соціально-економічних умов розвитку кожної молодої людини, що сприяє соціальному становленню особистості, знаходження нею усіх видів свобод і повноцінної участі індивідів у житті суспільства.

При організації діяльності соціальних служб для неповнолітніх і молоді здійснюється цілий комплекс заходів. Вирішується задача по створенню і розвитку комплексу спеціалізованих служб і установ по наданню підліткам і молоді різноманітних медико-соціальних, психолого-педагогічних, реабілітаційних і соціально-правових послуг.

Для дітей і підлітків, що відчувають жорстоке поводження в родині і насильство, створюються соціальні притулки.

В ряді регіонів створені Центри (комплекси) соціальної реабілітації й адаптації підлітків, функції яких значно розширені. У складі Центрів крім притулків, навчальної частини, відділення тимчасової ізоляції неповнолітніх створені реабілітаційні служби (малі виробничі підрозділи, дитячий готель, поліграфічна і швальні, теплиця і т.д.), психолого-оздоровчий центр.

Забезпечення повноцінного фізіологічного й інтелектуального розвитку особистості, підготовка молодого покоління до самостійного і трудового дорослого життя об'єктивно ставлять задачу створення цілої системи соціальних служб, покликаних займатися цими проблемами, у тому числі психологічної служби. У дійсний період вона представлена психологами в дитячих садах і школах; сімейними психологічними службами, організаційно оформленими у вигляді міських або районних психологічних консультацій; соціальними службами, центральною фігурою якої є соціальний працівник.

Базисними видами діяльності фахівців, зазначених служб, є психолого-профілактична, психолого-діагностична і корекційна робота, а також консультаційна діяльність.

Необхідність такого виду соціальних послуг усе більше усвідомлюється населенням і державою.

В системі психологічного консультування розрізняють:

віково-психологічне (контроль за станом психологічного розвитку дитини);

сімейне психологічне консультування ( надання допомоги населенню по широкому колу сімейних проблем);

психолого-педагогічне консультування викладачів і вихователів;

консультаційна робота соціального працівника, до функцій якого входить насамперед задача представлення інтересів і прав клієнта в широкому соціальному оточенні.

Фахівець, що працює в області соціального консультування, повинний у досконалості володіти основними принципами психологічного консультування:

Принцип аналізу підтексту ( вимога розрізняти кілька шарів у запиті-скарзі клієнта і виділення способів роботи з цими шарами).

Принцип відмовлення від конкретних рекомендацій ( тому що людина сам повинна прийняти рішення про свою власну долю).

Принцип стереоскопічного діагнозу ( саме в сімейному консультуванні найбільш необхідне урахування думки більш, ніж однієї сторони).

Принцип системності ( виділення системної одиниці аналізу, будь то індивідуальна свідомість, або ж родина як ціле, або ж індивідуальний життєвий шлях як ціле.

Принцип поваги особистості клієнта (відмовлення від установки на перероблення, перевиховання особистості, установка на прийняття, розуміння клієнта).

Принцип професійної спрямованості й умотивованості консультанта ( розрізнення дружніх і професійних відносин, пошук і встановлення границі, де кінчається клієнт і починається просто людина і т.д.)

Основними напрямками діяльності медичних установ, що надають допомогу дітям і підліткам, були донедавна сугубо медичні проблеми. Це санітарно-просвітительська робота серед дівчат, їхніх батьків і педагогів, здійснення профілактичних оглядів для виявлення "ризик-групи" і хворих, надання лікувально-профілактичної допомоги дівчатам і дівчинам з гінекологічними захворюваннями і т.д.

Однак маса проблем інтимного життя дітей, право на яку заперечувалося дорослими, змушує сьогодні медичні установи вводити у свої штати психологів, психотерапевтів, соціальних працівників, відкривати "телефони довіри".

В даний час у багатьох регіонах України відкриті центри соціальної допомоги родині і дітям. Робота з підлітками в них йде через "телефон довіри" і консультування, коли підлітки анонімно звертаються по допомогу до фахівця психолога, лікаря-гінеколога, сексопатолога і т.д., і шляхом залучення в центри підлітків зі шкіл, ПТУ, технікумів. При центрах працюють медико-педагогічні школи, де на професійному рівні проводяться заняття з групами підлітків із проблем сексуального поводження, репродуктивного здоров'я, шкоди абортів і ранніх полових контактів, профілактики венеричних захворювань і т.п.[4]

Одержали розвиток і центри здоров'я підлітків, планування родини, консультації "Шлюб і родина", що надають консультативну, лікувально-профілактичну допомогу з усіх питань полового виховання підлітків.

Активно формуються й інтенсивно розвиваються в Україні служби планування родини і полового виховання. Відповідно до визначення ВОЗ, під плануванням родини маються на увазі такі методи, що допомагають окремим особам або подружнім парам досягти визначеної мети: уникати небажаних народжень, сприяти появі бажаних дітей, регулювати інтервали між вагітностями, контролювати час народження дітей з урахуванням віку батьків, визначати кількість дітей у родині.

Як свідчить досвід у розвитих країнах Заходу реалізуються дві основні моделі молодіжної політики.[5,c.11-13]

По-перше, так називана неконсервативна, характерна для США і деяких інших країн. Вона передбачає державну допомогу лише окремим, найменш захищеним і "неблагополучним" категоріям молоді при твердій регламентації порядку витрат засобів і категорій одержуваної допомоги.

По-друге, соціал-демократична, характерна для ряду країн Центральної і Північної Європи. Вона виходить з визнання відповідальності держави за інтеграцію всієї молоді в суспільстві, і передбачає перехід від допомоги окремим категоріям молоді