стимулів різної модальності, але й комплексних подразників різного ступеня структурованості, що можна розглядати як перехідну форму від сенсорики до перцепції. Діти в перші 10 днів життя, за наявними даними, віддають перевагу структурним, комплексним об'єктам проти простих, тривимірним проти площинних, рухомим проти нерухомих, асиметричним, неправильної форми на противагу симетричним. Однак орієнтація на складні об'єкти ще не означає наявності сприйняття у новонароджених. При зміні просторового орієнтування предмета, наприклад конуса, дитина розглядає його як новий предмет. Поряд з цим на момент народження в основному виявляються сформованими окремі механізми, що забезпечують розвиток самої перцепції. Ці механізми генетично задані і складають спеціалізовані блоки, що потім включаються в загальну систему перцептивної діяльності в якості її базових елементів. До них відносяться механізми спостереження, локалізація об'єкта в просторі, механізми звірення об'єктів і збереження слідів їхнього впливу. У перші дні життя дія всіх цих механізмів украй недосконала. Надалі протягом усього життя, у навчальній, професійній і комунікативній діяльності відбувається посилення й удосконалювання механізмів сенсорного і перцептивного відображення, розвиток і становлення яких здійснюється при безпосередній взаємодії людини з об'єктами навколишнього світу.
Важливою подією у психічному житті дитини є виникнення слухового і зорового зосередження. Слухове зосередження з'являється на 2-3-му тижні. Різкий звук, наприклад, грюкання дверей, викликає у дитини зупинку рухів, вона завмирає в замовкає. Пізніше, на 3-4-му тижні, така ж реакція виникає на голос людини. У цей час дитина не лише зосереджується на звук, а й повертає голову в бік його джерела.
Зорове зосередження з'являється на 3-5-му тижні. Прояви його подібні: дитина завмирає і затримує погляд (недовго) на яскравому предметі.
На основі зорового та слухового зосередження відбувається упорядкування рухової активності дитини, яка в перші тижні її життя має хаотичний характер. З появою зорового і слухового зосередження помітно збільшується час неспання, який заповнюється тепер своєрідною активністю, що стає для неї джерелом нових вражень. Отже, на базі безумовного і орієнтувального рефлексу біологічної обережності вже на третьому тижні життя у дитини виникає елементарна пізнавальна активність, пов'язана з потребою не в їжі, повітрі, теплі, а в нових враженнях.
Виникнення цього нового типу орієнтувальної активності, що має не органічний, імпульсивний характер, а являє собою рухові акти, спрямовані на зовнішню дійсність, означає першу власну поведінку дитини. Вона відділяється від матері не лише фізично, а й психічно, у неї, за словами Л.С. Виготського, починається «індивідуальне психічне життя».
Відрізок часу, коли дитина відділена від матері фізично, але зв'язана з нею фізіологічно, і становить період новонародженості. Цей період характеризується катастрофічними змінами умов життя, помноженими на безпомічність дитини. Все це могло б привести до загибелі новонародженого, якби не склалася особлива, соціальна ситуація його розвитку. З самого початку виникає ситуація об’єктивно необхідних стосунків між дитиною і дорослим. Всі умови життя дитини одразу ж соціально опосередковані. І все-таки соціальна ситуація розвитку ще повинна встановитися. Психологічна єдність дитини та матері ще повинна з'явитися. Та єдність, яка існує з перших днів життя, їде з боку матері, а з боку дитини її ще не існує. Спостереження за новонародженими показали, що перші прояви емоцій виражаються криком, супроводжуються морщенням, почервонінням, некоординованими рухами. Стійке зорово-слухове зосередження на близько розміщених предметах, особливо при наданні тілу дитини вертикального, специфічно людського положення, викликає в неї перші позитивні емоції.
Перше її радісне збудження, жваві рухи ніжками та ручками, блискучі оченята, як правило, це реакція на людське обличчя та голос. Напевно, це відбувається тому, що цей подразник найчастіше знаходиться біля дитини в найважливіші моменти задоволення органічних потреб. Очі дитини, які вперше починають конвергувати на обличчя матері і поява посмішки на її обличчі — є показниками виділення об'єкту.
Основною формою життєдіяльності дитини стає ставлення її до матері, що годує (чи іншої особи). Активність маляти щодо матері спочатку виявляється тільки у виникненні смоктальних реакцій як умовного сигналу годування. Проте вже на першому місяці життя відбувається важлива зміна у характері реакцій дитини на матір, а потім й в усій структурі взаємин її з матір'ю. Десь наприкінці цього місяця дитя вперше ніби «визнає» матір: переставши смоктати, воно пильно і осмислено дивиться просто в очі матері, посміхається їй. З цього моменту погляд його все частіше затримується на обличчі матері, все частіше з'являється посмішка, що починає супроводжуватися радісними звуками, жвавими рухами. Такі реакції не мають відношення до процесу годування, ускладнюють, переривають його, вносять «антракти». Усталюючись, окремі емоційно-виразні реакції задоволення об'єднуються у своєрідну цілісну поведінку, яка дістала назву «комплекс пожвавлення».
Із реакції зосередження на обличчі матері виникає це важливе новоутворення періоду новонародженості — комплекс пожвавлення. Комплекс пожвавлення — це емоційно-позитивна реакція, яка виникає коли мати нахиляється до маляти; у дитини з'являється весела міміка, блиск очей, посмішка, вона глибоко дихає і енергійно гуде, інтенсивно перебирає ручками і ніжками. З часом це переноситься і на інших людей. У цій складній поведінці виявляється тенденція дитини підтримувати і встановлювати контакти з дорослими. Така поведінка зумовлюється не органічною, а соціальною потребою. Це потреба у людині, у спілкуванні з нею.
3. Сенсомоторна система новонародженого
Про провідну роль кори головного мозку в сенсорних процесах і в процесах життєдіяльності в ранній період онтогенезу свідчать факти значної пластичності і різноманіття рефлекторних реакцій з аналізаторних систем. Дослідження новонароджених виявили складну, динамічну структуру їхньої орієнтованої діяльності. Вони показали, що має місце не