На перший погляд, нібито, розвиток дій — спонтанний процес. Дійсно, здається, що дитину першого року життя майже нічому навчити не можна, але людина була хитрішою. Д.Б. Ельконін говорив, що людина дуже давно придумала програмоване навчання для дітей першого року життя. Це — іграшки, в яких запропоновані ті дії, які за їх допомогою повинна виконувати дитина. Маніпулювання дитини з іграшками — це прихована сумісна діяльність. Тут дорослий присутній не безпосередньо, а опосередковано, нібито запропонований в іграшці.

3. РОЗУМОВИЙ РОЗВИТОК У НЕМОВЛЯЧОМУ ВІЦІ

Дитячий вік важливий тим, що в цей час формуються не тільки сенсорно-перцептивні форми психіки і психомоторика, але й більш складна розумова функція, котра виявляється в навмисному досягненні дитиною поставленої мети. Наприкінці немовлячого періоду, після 8-10 місяців дитина виявляється здатною вирішувати просторові задачі, використовуючи для цього різні засоби. На генезис інструментального мислення ще до розвитку мовної функції вперше вказав Л.С. Виготський. Типова проблемна ситуація для дитини полягає в тому, що привабливий об'єкт (іграшка, ласощі), розташовані в полі зору, але поза межами досяжності, вона повинна або підтягти об’єкт до себе, використовуючи визначені засоби, або усунути перешкоду. Починаючи з 11 місяців життя дитина здатна знайти потрібну мотузку, щоб дістати бажаний предмет, тобто використовувати один об'єкт (мотузка) у якості засобу для досягнення мети.

Перші кроки у формуванні цілеспрямованості виражені у 4-8 місяців у координації зору і хапання. При виді брязкальця дитина шукає шнур й у такий спосіб встановлює зв'язок між об'єктом і засобом. У 8-12 місяців вона здійснює координацію мети і засобу, вирішуючи задачі просторового типу й активно маніпулюючи для цього різними прийомами (схоплювання, відштовхування, відсунення і т.п.).

З метою вивчення ранніх форм виникнення розумової діяльності виконана робота С.Л. Новосьолової, де показане постійне ускладнення процесу вирішення задач маленькими дітьми, перехід від найпростіших опосередкованих дій до більш складних, до встановлення не тільки статичних, але й динамічних зв'язків між засобом і метою. Співставляючи процес вирішення задач дітьми і шимпанзе, С.Л. Новосьолова звернула увагу на активну зорово-орієнтувальну діяльність дітей, що виявляли інтерес не лише до об'єкта, але й до засобу його досягнення. У шимпанзе, навпаки, не було інтересу до використаних знарядь. Успішність же самого вирішення задач залежала від того, якою мірою дитина виявляла цікавість до засобу досягнення мети.

Іншою якісною відмінністю розумової функції дитини є її висока пластичність. С.Л. Новосьолова виявила здатність дитини до узагальнення практичного досвіду, вирішення задач і переносу способу дії в подібну ситуацію, що майже було відсутнє в дослідженнях з мавпами.

Найважливішим новоутворенням немовлячого віку є поява першого слова. Особливість перших слів у тому, що вони носять характер вказівних жестів. Ходьба і збагачення предметних дій вимагає мови, яка б задовольняла спілкування з приводу предметів.

Важливу роль у підготовці артикульованого людського мовлення відіграє з трьох місяців гуління як мимовільна неусвідомлена гра звуками («а-а-а», «е-е-е» тощо). Після 6-7 місяців виникає лепетання, тобто багаторазове повторювання (часом по 20-30 раз підряд) складів (ба-ба-ба, ма-ма-ма тощо). Після 9 місяців дитина починає відповідати дорослому звуками, повторюючи ті, які від нього чує.

Слово дорослого починає регулювати поведінку дітей уже наприкінці першого року їх життя. Діти в цей час розуміють до 20 слів. На кінець першого року життя діти вимовляють свої перші слова («мама», «тато», «на», «дай» тощо). Таких слів може бути 10-12.

Мова, як і всі новоутворення віку, має перехідний характер. Це автономна, ситуативна, емоційно забарвлена мова, зрозуміла лише близьким. Ця мова специфічна за структурою, складається з обірваних слів. Дослідники називають її «мовою нянь». Але якою б не була ця мова, вона являє собою нову якість, яка може служити критерієм того, як стара соціальна ситуація розвитку дитини розпалась. Там, де була єдність, стало двоє: дорослий і дитина. Між ними виріс новий зміст — предметна діяльність.

Перехідний період між немовлячим періодом і раннім дитинством дослідники називають кризою 1 року. Як і будь-яка криза вона зв'язана з появою самостійності і афективних реакцій. Афективні форми поведінки дитини можуть виникати, коли дорослі не розуміють її бажань, її слів, жестів і міміки, або розуміють, але не виконують те, що вона хоче. Оскільки дитина уже сама може пересуватися по кімнаті (повзати або ходити) в цей час різко збільшується коло недоступних, недосяжних для неї предметів. Дорослим необхідно прибирати гострі речі, закривати електричні розетки, ставити вище електроприлади, посуд тощо. Не всі бажання дитини можна виконати, тому що її дії можуть спричинити шкоду їй самій і оточуючим. Зрозуміло, дитина і раніше була знайома зі словом «не можна», але в кризовий період воно має особливу актуальність.

Афективна реакція на чергове «не можна» або «ні» можуть досягти значної сили: деякі діти дуже кричать, падають на підлогу, б'ють по ній руками, тупають ногами і ін. Частіше всього, коли з'являються сильні афекти у дитини, це пов'язано з певним стилем виховання в сім'ї. Це або надмірний тиск на дитину, що взагалі не дозволяє ніякої самостійності, або непослідовність у вимогах дорослих, коли сьогодні можна, а завтра — ні, або можна при бабусі, а при таткові — ні в якому разі. Встановлення нових взаємин з дитиною, надання їй деякої самостійності,