Курсова робота: Адиктивна поведінка молоді як психолого-педагогічна та соціальна проблема

ЗМІСТ

ВСТУП

Адиктивна поведінка - порушення поведінки, що виникає в результаті зловживання різними речовинами, що змінюють психічний стан людини, включаючи алкоголь і тютюн, до того моменту, коли фіксується факт психічної і фізичної залежності.

На відміну від закордонних дослідників, більшість українських дослідників вважають адикцію синонімом залежності, а адиктивну поведінку синонімом залежного поводження, у вітчизняній літературі адиктивна поведінка частіше означає хворобу, яка ще не сформувалася, а має місце порушення поводження, у відсутності фізичної й індивідуальної психологічної залежності.

При переході від підліткового віку до юнацького, у зв'язку з загальною спрямованістю юнаків і дівчин на майбутнє, створюється сприятлива психологічна основа для більшої відкритості різноманітним переживанням. Це естетичні почуття, переживання, зв'язані з появою нових видів діяльності, почуття закоханості, радість творчості, великий інтерес до світу почуттів інших людей, особливо однолітків. У цьому віці розвивається здатність віддаватися переживанням, породженим новими, колись не випробуваними враженнями. Формується і більш точне регулювання почуттів, зокрема, більш зроблене володіння вираженням своїх почуттів і настроїв. Юнак уміє не тільки ховати свої почуття, але і маскувати їх. Юність є віком специфічної емоційний сенситивності і віком формування основ емоційної культури, найважливішою рисою якої є почуття відповідальності за свої переживання перед собою і навколишніми.

Прагнення до нових, незвичайних відчуттів і переживань лежить в основі мотивації підліткової адикції. Почуття відповідальності може виступати як конфронтуюча сила.

Предметом дослідження курсової роботи є адиктивна поведінка сучасної молоді, як соціальна та психологічна проблема українського суспільства.

Актуальність теми курсової роботи полягає у все більш зростаючій кількості підлітків притягнутих до залежності від тих чи інших видів адиктивної поведінки.

Мета курсової роботи розглянути головні аспекти, які виділяються в соціально-педагогічній та психологічній сфері існування сучасної молоді.

Для досягнення поставленої мети автор ставить такі завдання:

Описати особливості адиктивної поведінки та адиктивної особистості;

Визначити головні етапи та фактори формування адиктивної поведінки в сучасному суспільстві;

Розглянути головні особливості підліткового віку, які впливають на формування адиктивних передумов поведінки;

Детально описати головні види адиктивної поведінки молоді та наслідки, з якими стикається суспільство та окрема особа;

Визначити головні напрямки профілактичної діяльності щодо поліпшення ситуації зростання адиктивних відділень серед молоді.

Структурно робота складається з вступу, п’яти розділів, висновків та використаної літератури.

1. АДИКТИВНА ПОВЕДІНКА ЯК СПЕЦИФІЧНИЙ ТИП ДЕВІАНТНОЇ ПОВЕДІНКИ

Девіантним називають поведінку, що відхиляється від діючих соціальних норм. Соціальні норми – чекання групи стосовно поведінки індивіда у визначених соціальних ситуаціях і позиціях.

Девіантну поведінку людини визначають як систему вчинків чи як окремі вчинки, що суперечать прийнятим у суспільстві нормам і, що з'являються у виді незбалансованості психічних процесів, порушення процесу самоактуалізації чи у виді відхилення від морального і естетичного контролю над власною поведінкою.

Зловживання речовинами, що викликають стан зміни психічної діяльності (алкоголізація, наркотизація, табакопаління й ін.) є формою девіантної поведінки. Речовина, що при споживанні впливає на психічні процеси, наприклад на когнітивну чи афективну сферу, називається психоактивною. Словник термінів, які відносяться до алкоголю, наркотиків та інших психоактивних засобів. – М., 1996. – С.: 57.

Адиктивну поведінку частіше зв'язують тільки зі зловживанням психоактивних речовин.

Існує й інший підхід – розгляд адиктивної поведінки в більш широкому змісті. Адиктивна поведінка - один з типів девіантної поведінки з формуванням прагнення до відходу від реальності шляхом штучної зміни свого психічного стану за допомогою прийому деяких речовин чи постійною фіксацією уваги на визначених видах діяльності з метою розвитку і підтримки інтенсивних емоцій .

Основою оцінки девіантної поведінки є аналіз її взаємодії з реальністю, оскільки чільним принципом норми є адаптивність – пристосування стосовно реального оточення індивіда. Спосіб взаємодії з дійсністю у виді відходу від реальності усвідомлено (чи не усвідомлено) вибирають ті, хто відноситься до реальності негативно й опозиційно, вважаючи себе нездатними адаптуватися до неї. При цьому може бути присутнім небажання пристосовуватися до дійсності через її недосконалість, консервативності, однаковості, придушення екзистенціальних цінностей чи відверто антигуманної діяльності. Менделевич В.Д. Психологія девіантної поведінки. – М.: “МЕДпресс”, 2001. – С.: 76.

Відхід від реальності шляхом зміни психічного стану може здійснюватися різними способами. У житті кожної людини можуть бути моменти, зв'язані з бажанням змінити свій психічний стан: позбутися від гноблення, “скинути” утому, відвернутися від неприємних міркувань і т.п. Для реалізації цієї мети людина “виробляє” індивідуальні підходи, що стають звичками, стереотипами. Елементи адиктивної поведінки властиві будь-якій людині, що тікає від реальності шляхом зміни свого стану. Проблема адикції починається тоді, коли прагнення відходу від реальності, зв'язане зі зміною свідомості, починає домінувати у свідомості, стає центральною ідеєю. Короленко Ц.П., Дмитрієва Н.В. Соціодинамічна психіатрія. - М.: “Академічний проект”, 2000. – С.: 291 – 292.

Незважаючи на те, що девіантна поведінка виявляється в різних формах, усі вони взаємозалежні. Пияцтво, уживання наркотиків, агресивне поводження, протиправна поведінка утворять єдиний блок. Прилучення підлітка до одного виду девіантної поведінки підвищує імовірність його залучення й в інші.

1.1. Адиктивна особистість

Для оцінки віднесення підлітка до залежного типу виділяються ознаки, п'ять з яких достатньо для діагностики залежності: нездатність приймати рішення без ради інших людей; готовність дозволяти іншим приймати важливі для нього рішення; готовність погодитися з іншими, щоб не бути відкинутим (навіть якщо інші не праві); утруднення почати якусь справу самостійно; готовність добровільно йти на виконання принизливих чи неприємних робіт з метою придбати підтримку і любов оточуючих людей;