Опис адиктивної особистості відповідає слабкому “Я” і сильному “воно”. Конфлікт між “воно” і “Я” може розвиватися по двох сценаріях. Якщо “воно” перемагає “Я”, то до кінця вікового підліткового періоду інстинкти, сексуальні й агресивні імпульси вириваються на волю і людина віддається задоволенню, стихії потягів. Колишній характер людини руйнується. Якщо ж перемогу бере “Я”, то до кінця підліткового періоду формується стійкий характер для всього наступного життя. Для нормального функціонування людині необхідна рівновага сил між психологічною, соціальною і біологічною сутностями особистості. Соціальна сутність особистості – суперего (я - ідеал чи понад -“я” ) формується вихованням і є додатковою системою контролю за поводженням людини. Совість і відповідальність – соціальні почуття і формується на основі ідентифікації з іншими людьми, що відбувається на основі однакового я – ідеалу. Фрейд З. Нариси по психології сексуальності. - Мн.: “Попурри”, 1998. – С.: 478. Відповідно до підходу А.Фрейд, у ранньому підлітковому віці важко устояти проти потягів, а, виходить, існує визначена імовірність легкого залучення підлітків у наркотизацію, що обіцяє задоволення. Однак, і пізній підлітковий вік при несприятливому розвитку “я” впливає на розгул інстинктів, у тому числі споживанням наркотиків. Курек Н. С. Порушення психічної активності и споживання психоактивними речовинами в підлітковому віці. – СПб.: Алетейя, 2001. – С.: 132.

В адиктивної особистості з'являється “подвійне життя”, що складається з колишнього “нормального” життя і життя з адиктивними реалізаціями. Реалізація містить у собі думки про стан відходу від реальності, про можливість і спосіб його досягнення. Реалізація, роздуми, фантазії на адиктивну тему займають велику кількість часу й енергії. Співіснування двох стилів життя в одній людині приводить до зміни установок, мотивації і системи цінностей. Короленко Ц.П., Дмитрієва Н.В. Соціодинамічна психіатрія. - М.: “Академічний проект”, 2000. – С.: 296.

Ведучи подвійне життя, підліток прагне сховати його. Прагнення говорити неправду, обманювати навколишніх, а також обвинувачувати інших у власних помилках і промахах випливають зі структури адиктивної особистості, що намагається сховати від навколишніх власний “комплекс неповноцінності”, обумовлений невмінням жити відповідно до основ і загальноприйнятих норм. Від заниженої самооцінки під впливом зовнішньої оцінки навколишніх, індивіди переходять відразу до завищеної, минаючи адекватну. Поява почуття переваги над навколишніми виконує захисну психологічну функцію, сприяє підтримці самоповаги в несприятливих умовах конфронтації особистості з родиною чи колективом.

2. ЕТАПИ ТА ФАКТОРИ ФОРМУВАННЯ АДИКЦІЇ

“Початок формування адиктивного процесу відбувається завжди на емоційному рівні”. Короленко Ц.П. Работоголізм - респектабельна форма адиктивної поведінки. - Обозр. психиат. и мед. психол., 1993/4. – С.: 19. “Вихідна точка - переживання інтенсивної гострої зміни психічного стану у виді підвищеного настрою, почуття радості, екстазу, незвичайного підйому, відчуття драматизму, ризику в зв'язку з визначеними діями (прийом речовини, що змінює психічний стан, переживання в зв'язку із ситуацією ризику в азартній грі, почуття незвичайного хвилювання при знайомстві та ін.) і фіксація у свідомості цього зв'язку”. Короленко Ц.П., Донскіх Т.А. Сім шляхів до катастрофи. - Новосибірськ, 1990. – С.: 19. У молоді, що відчуває подібні емоції, з'являється розуміння того, що, виявляється, існують доступні способи досить швидко і без особливих зусиль змінити свій психічний стан. Групою ризику стають люди з низькими адаптивними можливостями, хитливі перед різного роду стресорами, що виявляють постійне невдоволення собою, життям і оточенням, у якому у важку хвилину не знаходиться підтримка.

Наступний етап адиктивної поведінки характеризується формуванням визначеної послідовності застосування засобів адикції.

Установлюється визначена частота реалізації адиктивної поведінки.

Вона залежить від багатьох факторів: особливостей особистості до виникнення адикції, установок, що передують адикції, особливостей виховання, культурного рівня, соціального середовища, що оточує , значимих подій у житті, змін звичного стереотипу й ін. Провокувати адикцію починають будь-які події, що викликають щиросердечне занепокоєння, тривогу, почуття психологічного дискомфорту.

На третьому етапі адиктивний ритм стає “стереотипним, звичним типом реагування, методом вибору при зустрічі з вимогами реального життя”, “інтегральною частиною особистості”. Короленко Ц.П., Донських Т.А. Сім шляхів до катастрофи. - Новосибірськ, 1990.. – С.: 22. Це робить адиктів “несприйнятливими до спроб їхньої критики. Мотивація штучної зміни свого психічного стану стає настільки інтенсивною, що відношення до проблем оточуючих людей, включаючи найбільш близьких, втрачає яке-небудь значення”. Там само. - С.: 25-26.

Четвертий етап - повна домінація адиктивної поведінки. Відбувається повне занурення в адиктивний процес, остаточне відчуження й ізоляція від суспільства. Адикт нічого не залишає від свого внутрішнього світу. “Залишається тільки зовнішня оболонка. Самі адиктивні реалізації не приносять колишнього задоволення, контакти з людьми вкрай утруднені вже не тільки на глибинно-психологічному, але і на соціальному рівні. Губиться навіть здатність до маніпуляції іншими людьми. На цій стадії довіра до адиктів уже загублена, їх починають сприймати як “кінчених”, ні на що добре не здатних людей”.

П'ятий етап носить уже характер катастрофи. Адиктивна поведінка руйнує і психіку, і біологічні процеси. Дуже важкі наслідки розвиваються в облич з наркотичною залежністю: інтоксикація уражає органи і системи в цілому, викликає виснаження всіх життєво важливих ресурсів.

“Нефармакологічні адикці також порушують фізичний стан у зв'язку з постійним стресом”, що спричиняє захворювання серцево-судинної і нервової систем.

Оскільки адиктивна реалізація вже не приносить колишнього задоволення і не відбувається бажаної зміни настрою, стан адикта в цілому відрізняється апатією і пригніченістю.