Перетворення первісної проблеми (визначення конкретного шляху розв’язання задачі).

Зі сказаного вже ясно, що остаточна форма розв’язку досягається не відразу: зазвичай спочатку виникає принцип, функціональне значення розв’язку і лише за допомогою послідовного конкретизування цього принципу розвивається остаточна форма відповідного рішення. Іншими словами, загальні, "істотні" риси розв’язку генетично передують більш спеціальним.

Пошук визначеної загальної властивості розв’язку завжди дорівнює визначеному перетворенню первісної проблеми. Розглянемо, наприклад, четверту пропозицію з приведеного протоколу. Тут зовсім ясно, що спочатку виникає лише дуже загальне функціональне значення розв’язку: "Треба зменшити інтенсивність променів по шляху". Але виникнення цієї думки є не що інше, як рішуче перетворення первісної задачі. Тепер піддослідний шукає не просто "способу опромінення пухлини, не руйнуючи здорових тканин", як це було спочатку, але вже шукає, понад те, спосіб понизити інтенсивність променів по шляху до пухлини.

Перевірка шляху розв’язання з точки зору його оптимальності.

Поставлена задача, таким чином, загострилася, спеціалізувалося; і саме як розв’язок цієї нової, перетвореної задачі виникає (правда, дуже безглузда) пропозиція: включити промені на повну інтенсивність лише після того, як вони досягнуть пухлини. З того ж самого перетворення проблеми виникає наприкінці всього процесу підсумкове формулювання розв’язку: "Концентрувати на пухлині дифузійні промені".

Подібним чином формулюються і всі інші пропозиції, приведені у протоколі: розв’язки завжди є продуктивними перетвореннями первісної проблеми.

Можна, отже, розглядати процес розв’язання розумової задачі не лише як розвиток рішення, але і як розвиток проблеми. Кінцева форма визначеного рішення в типовому випадку досягається шляхом, що веде через проміжні фази, з яких кожна набуває у відношенні до попередньої фази характеру рішення, а у відношенні до наступної – характеру проблеми.

4. У поданих прикладах поведінки людей проявляються риси індивіда й особистості. Виберіть ті з них, які характеризують особистість. Обґрунтуйте свій вибір:

1) К. виділяється виразною мімікою, різкими рухами і швидкою ходою;

2) С. вніс пропозицію, здійснення якої підвищить ефективність роботи організації;

3) у В. прекрасна дикція і приємний голос;

4) в Е. спостерігається уповільненість мовлення, ускладнення в переключенні з одного виду діяльності на інший.

Особистість характеризує приклад 2. (С. вніс пропозицію, здійснення якої підвищить ефективність роботи організації).

Річ у тім, що особистість – це поняття, яке тісно пов’язане з перебуванням суб’єкта у соціальному оточенні, з соціальним буттям людини. Тобто особистість розуміється як суб’єкт соціальних відносин і свідомої діяльності. Саме тому внесення корисної для організації пропозиції характеризує особистість, а конкретніше – ті позитивні якості особистості, що сформувалися в процесі життя в соціальному оточенні – принциповість, бажання бути корисним своїй організації й суспільству загалом. В той же час поняття “індивід” характеризує людину як природну істоту, представника біологічного виду Homo sapiens, продукт філогенетичного та онтогенетичного розвитку. Саме тому приклади 1 та 4 характеризують індивіда – ці приклади виявляють особливості протікання психічних процесів: їхню швидкість (перший приклад) або уповільненість (четвертний приклад). Особливості ж протікання психічних процесів для кожної людини обумовлені конституційно. Вони не є наслідком соціалізації або свідомого вибору. Ці характеристики є стійкими характеристиками індивіду і не змінюються в процесі онтогенетичного розвитку; вони можуть лише доповнюватися певними компенсаторними механізмами; наприклад, для компенсації недостатньої моторності у Е (четвертий приклад) можуть розвинутися такі якості як передбачливість, схильність до завчасного планування своїх дій у можливих незвичайних (“нештатних”) ситуаціях та ін. Індивіда характеризує також і третій приклад. В даному випадку особливості людини (прекрасна дикція і приємний голос) більшою мірою визначені умовами соціального спілкування (бо тільки в спілкуванні можна визначити, що голос саме “приємний” – це залежить від прийнятих в даному суспільстві естетичних стандартів), але все ж таки вони не можуть вважатися ознаками особистості. Так, з великою імовірністю, можна припустити, що приємний голос є наслідком певних особливостей анатомічної будови мовного апарату. Тобто приємний голос і відмінна дикція в даному випадку нічого не можуть нам сказати про В. як про особистість. От якби йшлося, що В. набув досконалої дикції внаслідок цілеспрямованих тривалих тренувань, це б вже характеризувало В. як особистість, визначаючи такі особистісні якості як наполегливість, вміння домагатися поставленої мети, прагнення подобатися співрозмовнику тощо.

5. На підставі характеристики визначте тип темпераменту й особливості роботи соціального психолога з людиною, що має такий тип темпераменту.

В., як правило, стриманий, незворушний. На питання відповідає не відразу, але спокійно і по суті. Важко сходиться з людьми. Підтримує постійні контакти з обмеженим колом знайомих.

На підставі наведеної характеристики можна зробити висновок, що В. – яскраво виражений флегматик.

Флегматик — суб'єкт, що характеризується низьким рівнем психічної активності, повільністю і невиразністю міміки. Флегматик важко переключається з одного виду діяльності на іншій, важко пристосовується до нової обстановки. У флегматика переважає спокійний, рівний настрій, почуття і настрої звичайно відрізняються усталеністю. При несприятливих умовах у флегматика може розвинутися млявість, бідність емоцій, схильність до виконання одноманітних звичних дій. Флегматику притаманний сильний, урівноважений, інертний тип нервової системи.

Соціальний психолог повинен насамперед враховувати фактори, що випливають з включення людини в ті чи інші соціальні групи. В цьому контексті слід зазначити, що найкраще уживаються разом люди з різними темпераментами. Так, для флегматика парою