Система тренувань будується за принципом поступового ускладнення. Спочатку вона передбачає ті відносно прості випадки, коли для самокорекції стану достатньо лише занурення у відповідне “кольорове середовище”. Потім об’єктами вправи стають предмети, абстрактні поняття, люди та явища природи. Мається на увазі, що кожний з цих об’єктів сам по собі або в сполученні з іншими може входити в складну проблемну ситуацію, і підготовлена таким чином людина отримує можливість вирішувати її в стані медитації.

3. Самогіпноз

В наш час теоретичні погляди на природу гіпнозу, досить помітно й впевнене звільняються від концепцій, котрі бачили в ньому ті чи інші хворобливі прояви або ж розглядали його як вплив, що послаблює вольову сферу людини.

Перегляду поглядів на гіпноз сприяли дві обставини. По-перше, досвід лікувального застосування гіпнозу при різних хворобах свідчив про високу його ефективність і відсутність тих ускладнень, які мають місце при застосуванні лікарських засобів та інших видах лікування. По-друге, позитивні результати лікувально-профілактичного застосування аутогенних тренувань й медитації. Останнім часом отримані дані, які свідчать про те, що як аутогенні тренування, так й медитація за своїми психофізіологічними механізмами не мають істотних відмінностей з гіпнозом й тим більше явищами самогіпнозу. Більше того, багато авторів стверджують, що психічні явища, пов’язані з повсякденною самоорганізацією та програмуванням психічних процесів і станів людини, являють собою не що інше, як особливі форми самогіпнозу. В той же час вказані явища виявляються механізмами саморегуляції.

Самогіпноз має допоміжну роль і не може бути відділений від інших методів впливу на психіку.

Підготовка до використання цього методу самовпливу передбачає попереднє формулювання ясно усвідомленої мети такої роботи. Потім відбувається своєрідна внутрішня бесіда з самим собою. Вона повинна проводитися в спокійні обстановці, неквапливо й ґрунтовно. Найкраще проводити її в затемненій кімнаті в положенні лежачи, повністю розслабивши м’язи і по можливості не думаючи про повсякденні турботи. Уявлення свого власного образу, наділеного бажаними якостями, повинно бути достатньо яскравим, виразним, динамічним. Необхідно представляти якомога більше типових ситуацій, в котрих власна поведінка реалізується з урахуванням тих нових якостей, котрі потрібно сформувати.

Таким чином, самогіпноз включає наступні етапи внутрішньої роботи:

1) постановка задачі здійснити таку роботу з чітким формулюванням її мети та завдань;

2) передгіпнотична бесіда з самим собою, в якій логічно обґрунтовується необхідність майбутньої роботи, обговорюються результати, котрі будуть досягнуті по її закінченні, і ті переваги, котрі повинні бути отримані у підсумку;

3) фіксація внутрішнім поглядом власного образу, наділеного бажаними якостями (цей етап програмування проводиться на фоні самогіпнозу);

4) закріплення нових якостей реальними діями в постгіпнотичному періоді.

Характерно, що в стані релаксації свідомість, як правило, не виключається, а лише як би відсувається на задній план. У людини зберігається можливість в певній мірі орієнтуватися в оточуючій обстановці, аналізувати свої внутрішні відчуття та віддавати собі необхідні команди. Особливо легко це здійснюється зі зростанням тренованості. Команди повинні мати вкрай категоричний характер: “Втомився, хочу спати”, “П’ять хвилин поспав – все!”, “Погарячкував – і досить. Заспокойся!” і т. п. При цьому важливо підкріплювати словесні команди відповідними візуальними образами, уявляючи себе в першому випадку засинаючим, в другом – енергійний підйом, в третьому – уявити себе спокійним і незворушним і т. п.

Люди описують свій стан після таких сеансів по-різному. Однак у всіх описах є одне загальне – за станом, викликаним цілеспрямованим м’язовим розслабленням, слідує прилив сил, бадьорості, підвищення працездатності.

Висновки

Першочергове завдання психології – допомогти людині відкрити й утвердити в собі борця, сформувати у неї активну життєву позицію, дати їй для цього відповідні психологічні знання, методи і навички. Крім того, чітко відмежувати проблему психології здоров’я від медичних, соціальних та інших проблем дуже складно, хоча очевидно, що проблема здоров’я людей – проблема значною мірою психологічна.

Психологія покликана вчити людей з дитинства, як користуватися своїм власним мозком, і прищеплювати їм навички управління своїм станом, самопочуттям, мисленням. А для цього їй слід розробити методи тренування пам’яті, уваги, розвитку спостережливості, здатності до зосередження і маніпуляції образами. Необхідно вчити людину використанню внутрішніх резервів психіки, взаємоузгодженій роботі свідомості та підсвідомості, цілеспрямованому впливу на функції підсвідомості. І все це – справа не настільки вже віддаленого майбутнього.

Література

Гримак Л. Резервы человеческой психіки. – М., 1998.

Копылова И. Психологическая саморегуляция. – Л., 1977.

Линдерман Х. Аутогенная тренировка. – М., 1990.

Основи психології. – К., 2001.

Шульг И. Аутогенная тренировка. – М., 1985.

Щёкин Г. Основы психологических знаний. – К., 1994.