Касіян Сакович (1578-1647) приділяв значну увагу знанням про людину та її душу. У своїх творах він виражає переконаність у тому, що наука про душу — найблагородніший предмет — прекрасна, піднесена і конче потрібна людині. Адже через незнання природи душі, її властивостей і здатностей між людьми виникають великі чвари, з'являються помилки, що перешкоджають досягненню досконалого життя. Своє наукове завдання Сакович вбачає в тому, щоб описати душу взагалі з її родами — вегетативну, чуттєву та раціональну. Психологічну проблематику Сакович пов'язує також з питаннями суто філософськими — про зв'язок тіла і душі, чи є вона безсмертною і т. д.

Чуття тваринної душі Сакович поділяє на внутрішні і зовнішні. Останніх є п'ять: зір, слух, нюх, смак, дотик. Внутрішні чуття — загальне, фантазія, пам'ять — перебувають в голові, в той час як зовнішні перебувають на поверхні тіла. Сакович бачить життєву доцільність внутрішніх відчуттів у зберіганні цілісності організму; вони дають йому можливість виконувати всі його дії. Назву «загального» чуття Сакович пояснює тим, що воно сприймає впливи від усіх окремих відчуттів. Посилаючись на Авіценну, Сакович зазначає, що окремі зовнішні відчуття підкоряються загальному чуттю подібно слугам або як комірники і придворні — королю, до якого звертаються за відомостями і листами. Сакович локалізує загальне чуття в першій порожнині — мозку. На основі цього чуття пізнаються властивості сприйнятих схожостей предметів і відмінностей між ними. Кожним зовнішнім відчуттям сприймається тільки свій подразник, загальне чуття інтегрує дані окремих відчуттів і дані, які несуть тваринні духи.

Мислительну силу, згідно з Авіценною, Сакович вміщує всередині голови. Мислительна сила слідує за діями фантазії. Будується цілісна картина психічного буття людини, вказується на взаємну залежність і взаємні переходи в категоріальному ладі психології. «Коли хто-небудь бачить іншого, що косо на нього дивиться і погрожує йому, образ такої людини приходить разом з подобою від зовнішніх відчуттів до загального чуття, далі — до фантазії і, коли його вже утримано, відразу виступає міркуюча сила і, розглядаючи, звертає увагу на вигляд цієї розгніваної людини, на всі її жести, мову. Міркуючи, людина вибирає неприязнь із виду і подоби жестів, немов би стверджуючи, що ця людина, яка на мене косо дивилась і гнівно мені відповідала, є моїм ворогом. І, навпаки з приємного виразу і лагідних відповідей домірковує та обирає дружелюбність» Пам’ятники братських шкіл на Україні. Кінець ХVI – початок ХVII ст. Тексти і дослідження. – К., 1988. – С. 25. .

Сакович говорить, що у тварин оцінююча сила діє без дискурса, лише на основі природної схильності. Людина використовує дискурс, тобто будує пояснювальний силогізм.

До внутрішніх відчуттів Сакович відносить за традицією (Аристотель, Авіценна) і пам'ять, яку він локалізує у голові. Пам'ять зберігає подоби, отримані від усіх чуттів, та які пройшли через міркування. В міру потреби пам'ять дістає їх із досвіду людини. Пам'ять не тільки людей, а й тварин відноситься як до ситуації, предметів, так і до злих та добрих вчинків. Звірі, пам'ятаючи добрі діла свого добродія, ластяться до нього, впізнають його за голосом. А той, хто вдарив їх києм, викликає у них неприязнь, на того вони клацають зубами.

Розумна душа дає можливість людині жити розумно. Вона пов'язується з духовним буттям, яке сполучено з людським тілом, проте може бути мислиме і без тілесних членів Пам’ятники братських шкіл на Україні. Кінець ХVI – початок ХVII ст. Тексти і дослідження. – К., 1988. – С. 27. . Сакович вважає духовне життя таким, що не припиняється. Воно має схильність до добра або зла. Сакович піддає критиці погляди на душу стародавніх і нових матеріалістів. Людська душа, звільнена від обтяженості матерії не підлягає ніяким змінам. Відокремлена від тіла, вона і після смерті існує, а тіло вмирає. Це відбувається з тілом не через гріх, а тому, що воно складається з різних елементів, які уможливлюють руйнування, і, як наслідок, тіло в цілому вмирає. Душа не складається з матерії і тому не вмирає. Сакович пов'язує долю душі з вчинковим характером її діяльності. Оскільки вона давала згоду на добрі або злі вчинки, вона одержує як нагороду і кару — добро і зло. Сакович заперечує існування душі до створення відповідного тіла. Без нього вона не може здійснити жодного вчинку. Якби душі були створені до тіл, це було б “даремною справою” Там само. – С. 52. . Шукаючи аргументи у творах патристики, Аристотелевій традиції, Сакович твердить, що форма не може бути без матерії, а душа є формою людського тіла, отже без нього бути не може. В цьому питанні Сакович не погоджується з думкою Платона («Тімей»).

Найдавніший вітчизняний навчальний курс з психології – “Трактат про душу” належить викладачеві й ректору Київської колегії Інокентію Гізелю (1600-1683). Цей твір входить до складу курсу філософії (“Нарис усієї філософії”). Рукопис, що зберігся, має форму книги обсягом 699 аркушів. Це запис дворічного курсу, який було виголошено в 1645-1647 рр.

Йдучи формально, як і К. Сакович,