Сприйняття центу Самості архетипічно і відображається у снах, фантазіях та у величезній кількості різних образів, які можуть бути названі архетипами Себе. Новий образ Себе може з’явитися у сні як тварина чи як фігура. У міфах і фольклорі часто появляється мотив дитини, і особливий акцент ставиться на цьому образі в релігіях, особливо в християнстві. На жаль, міфологічна сторона людської природи нині сильно редукована. Людина більше не народжує сюжети. Вона себе багато в чому обкрадає, тому що це дуже важливо і корисно – говорити про речі незбагненні.

Юнг підкреслює, що таке поняття як центр Самості, як і будь – який архетип, не можна описати раціонально, “він не вкладається ні в яку формулу” [25, с.37]. Теоретично, не можна встановити кордони для свідомості, так як вона здатна до безмежного розширення. Однак, емпірично, свідомість завжди знаходить свої межі, коли підходить до несвідомого. Невідоме складає все те, чого ми не знаєм, і що, таким чином, не пов’язано з его як центром поля свідомості. Невідоме розпадається на дві групи об’єктів: ті, які є зовнішніми і можуть бути усвідомленні за допомогою органів чуття, і ті, що є внутрішніми і переживаються безпосередньо. Перша група охоплює все невідоме у зовнішньому світі, друга – все невідоме у внутрішньому світі. Цю останню область психологи і називають несвідомим. Его, як специфічний зміст свідомості, що є не простим, але складним фактором, який по суті, не піддається вичерпному опису. Досвід показує, що его опирається на дві суттєві основи: соматичну і психічну. Наявність соматичної основи виводиться із сукупності ендосоматичних перценцій, які зі своєї сторони вже мають психічну природу і асоціюються з его, а значить є свідомими. Вони продукуються ендосоматичними стимулами, точніше лиш тими, які перевищують поріг свідомості. Значна частина цієї стимуляції проходить невідомо. Більша частина ендосоматичної стимуляції просто не взмозі стати усвідомленою і настільки елементарна, що нема підстав приписувати їй психічну природу.

Соматична природа его складається із свідомих і несвідомих факторів подібно до його психічної основи; з одної сторони, его опирається на все поле свідомості, а іншого на загальну суму невідомого. Загальний опис особистості навіть в теорії є зовсім не можливим, тому що її невідома частина не може бути охоплена когнітивно. Але цією несвідомою частиною особистості, як показав досвід, зовсім не слід недооцінювати як чимось неважливим. Навпаки, якості, що мають вирішальне значення для конкретної людини часто не усвідомлюються їх власником і можуть сприйматися іншими людьми [32, с.153].

В такому випадку, особистість як феномен не співпадає з его, тобто із свідомою особистістю, а утворює об’єкти пізнання, який потрібно відрізняти від его. Звичайно, така необхідність виникає тільки у психології, що враховує реальність несвідомого, навіть для юриспруденції повинно мати певне значення та обставина, чи є деякі психічні факти свідомими чи ні, наприклад, при вирішенні питання про відповідальність за вчинене.

На его найбільший вплив мають архетипи тіні, аніми та інімуса. Самим доступним з них – і зрозумілим на власному досвіді архетипом – є Тінь, бо висновки про її природу можна зробити виходячи в значній мірі із складу особистого невідомого. Тінь - це моральна проблема, що кидає виклик всій особистості, бо ніхто не може зрозуміти тінь без колосального морального зусилля. Усвідомлення тіні вимагає визнання темних сторін особистості реально існуючими. Цей акт складає необхідну умову всякого різновиду самопізнання і тому, як правило, зустрічає значний опір.

Більш ретельне вивчення цих темних характеристик – тобто негативних якостей, що утворюють тінь, - показує, що вони мають темну природу, мають деяку автономію і, відповідно, володіють такими якостями як нав’язливість і стриманість. Емоція, між іншим – це не просто активність індивідума, а дещо таке, що з ним стається. Афекти переважно появляються там, де адаптація найбільш слабка, в той же час вони показують причину її слабкості, певну степінь неповноцінності і існування на більш низькому рівні особистості. На цьому нижньому рівні, з його неконтрольованими чи слабоконтрольованими емоціями людина веде себе подобно до дикаря, який стає не тільки пасивною жертвою своїх афектів, але не здатний до моральних роздумів.

Хоча, завдяки добрій волі, тінь може бути до певної міри асимільована в свідому особистість, досвід показує, що є відповідні риси, які чинять дуже сильний опір моральному контролю і стають майже недоступними для впливу на них. Цей опір звичайно є зв’язаним з проекціями, що не визнаються в як такі, їх визнання представляє собою певне моральне досягнення. Незважаючи на те, що деякі риси специфічні для тіні, можуть бути без особливих труднощів визнані як свої власні, особисті якості, в даному випадку і інсайт, і добра воля даремні, поскільки складається враження, ніби причина емоції криється в іншій людині. Не важливо, наскільки очевидним може бути для стороннього спостерігача той факт, що це всього лиш проекції; практично, немає ніякої надії, що сам суб’єкт усвідомить це. Він повинен зрозуміти, що відкинута ним тінь дуже довга, скоріш всього він буде не готовим забрати назад свої емоціоно забарвлені проекції із об’єкту.

Проекції замінюють реальний світ репродукцією