власного невідомого суб’єкту. Тому, вони згодом призводять до аутостатичного стану; в такому стані людина вигадує світ, реальність якого назавжди залишається незбагненною. Виникає в результаті почуття неповноцінності і ще більш тяжке відчуття безплідності своїх починань, в свою чергу, пояснюються – завдяки проекції – недоброзичливістю оточення, - що за механізмом поганого кола, веде до дальшого посилення ізоляції. Чим більше проекцій втискується між суб’єктом і оточенням, тим тяжче людині бачити скрізь власні ілюзії, що ж в дійсності відбувається.
Юнг наводив приклади подібних ситуацій. Сорокалітній пацієнт, що страждав неврозом нав’язливості з двадцяти років і в результаті хвороби був повністю відрізаним від світу, одного разу сказав Юнгу: “Так я ніколи не погоджуся, що прожив даремно свої кращі двадцять років життя“ [32, с.157].
Часто боляче спостерігати, як кричуще людина псує своє життя і життя інших людей і залишається нездатною зрозуміти, що вся ця трагедія народжуються в ній самій і що вона безперестанку підживлює її і не дає їй зупинитись. Несвідомо, звичайно, бо свідомо він оплакує і проклинає віроломний світ, все більше і більше відходячи від нього і втрачаючи відчуття реальності.
Напевно, хтось міг припустити, що подібні проекції належать царству тіні – тобто, негативній стороні особистості. Це твердження не буде правильним, після деякого уточнення, поскільки символи, що з’являються в цьому випадку відносяться не до одної з суб’єктом статі, а до протилежної; у чоловіків – до жіночої, у жінок – до чоловічої. Тепер джерелом проекції є не тінь, яка завжди має туж саму стать, що і суб’єкт, але фігура протилежної статі. Тут ми зустрічаємось з Анімусом у жінки і Анімою у чоловіка, двома важливими архетипами, їх автономією і несвідомістю, неподатливістю їх проекцій. Хоча тінь – так само відомий у міфології мотив, як анема і онімус, вона представляє в першу чергу особисте невідоме, і тому її зміст можна відносно легко зробити наслідстом свідомості. Цим вона відрізняється від аніми і анімуса, тому що тінь можна відносно легко розглянути, аніма і анімус знаходяться значно далі від свідомості і в нормальних умовах рідко, якщо взагалі коли – небудь, усвідомлюються. В тих випадках коли природа тіні має особистий характер, небагато самокритики – і в людини з’являється реальна можливість роздивитись її. Але коли тінь проявляється як архетип, ми зіштовхуємся з тими труднощами, як у випадку з анімою і анімусом.
Іншими словами, усвідомлення відносного зла своєї природи знаходиться в межах можливостей звичайної людини, але дуже небезпечним для неї досвідом стає спроба “подивитись” в обличчя абсолютного зла.
Проблема існування зла хвилювала багатьох мислителів усіх часів і народів. Так з’явився розділ філософії релігії – теодіцея [15]. Намагався дати відповідь на це питання і К.Т. Юнг. Він вважав, що в образі архетипів, ми маємо справу з об’єктами уявлення, але із “автономними факторами, живими суб’єктами, диференціацією свідомості можна розуміти як прояв впливу трансцедентально обумовлених динамічних комплексів. В такому випадку це будуть архетипи, що здійснюють первинне перетворення” [24, с.292].
За Юнгом, поскільки в нашому досвіді немає психічних станів, які можна спостерігати інтроспективно поза людиною, то і поведінку цих архетипів взагалі неможливо, дослідити не враховуючи впливу свідомості, а тому виникає питання про те, де починається процес – в свідомості чи в підсвідомості.
Безсумнівно, до деякої міри поверховий шар несвідомого індивідуальний. Юнг назвав його “особистим несвідомим” [21, с.248]. Однак воно опирається на більш глибокий шар, виникаючи вже не із власного досвіду і діяльності, а природжений. Цей більш глибокий шар – так зване колективне несвідоме. Юнг вибрав вираз “колективне” тому, що вважав, що це несвідоме не індивідуальної, а загальної природи. Психічне існування розпізнається лишень по складу елементів, доступних свідомості. Тому можна говорити про несвідоме лишень з погляду теорії особистості. Частинами особистого невідомого є, головним чином, емоційно виділені комплекси, що визначають інтимний зміст психічного життя.
На відміну від цього елементи колективного несвідомого утворюють так звані архетипи. Міф і казка – інші прояви архетипів. В порівнянні з цим безпосередній образ архетипів, що появляється перед нами в сновидіннях і видіннях є більш індивідуальними, незрозумілими і наївними, чим, наприклад, в міфі. Архетип, по суті являє собою несвідоме, яке змінюється в результаті усвідомлення і сприйняття.
Що ж являє собою з точки зору психології архетип? До цих пір дослідження міфів обмежувалось методологічними, тваринними, рослинними та іншими уявленнями. Однак, майже ніхто не займався тим фактом, що міфи в першу чергу це є прояви психіки, маніфестації, що зображують сутність душі. Всі міфологізовані процеси природи, як, наприклад, літо, зима, осінь, весна, фази місяця, період дощів, всього лишень алегорії об’єктивного дрсвіду, це, свого роду, - символічний прояв внутрішньої і несвідомої драми душі, яка шляхом проекції, тобто через відображення природніх явищ, стає зрозуміла людській свідомості. Це проекція настільки глибока, що потрібно було декілька тисячоліть культури, щоб хоть трохи відділити її від зовнішнього об’єкту.
Необхідні і цілющі реакції колективного несвідомого виражаються в архитипічно оформлених уявленнях.
Зустріч з самим собою означає спочатку зустріч з власною Тінню. Звичайно тінь – це ущелина, потрібно пізнати самого себе, щоби знати, хто ти такий. Коли ми переступаємо поріг Тіні, то зі страхом переконуємось, що ми – об’єкти факторів. Безсумнівно, знати таке неприємно: тому, що ніщо так не розчаровує як відкритя