Сьогодні несвідоме уявляється за дещо, схоже на замкнуту особисту інтимність, яку Біблія називає “серцем” і, між іншим розуміє як джерело всіх гріхових думок. Так виглядає несвідоме, коли його розглядає свідомість. По більшій мірі свідомість видається справою головного мозку, який все розділяє і на все дивиться в деталях, тому і несвідоме розглядається ним як моє несвідоме. Всі вважають, що той хто опускається в несвідоме, обов’язково опиниться в обмеженості егоцентричної суб’єктивності і в цьому тупіку може втрапити відчуття реальності.

Одухотворена істота – це жива істота. Душа – це живе в людині, що живе поза собою і оживляюче. Для того Бог вдихнув в Адама дух життя, щоб він жив. Душа при допомозі лукавства спонукає до життя небажаючу жити матерію. Вона є дещо живе і заставляє нас жити; життя позаду свідомості не може бути нею цілком інтегроване, а скоріш всього навпаки, із неї виходить останнє, тому що психічне життя є переважно неусвідомленим і оточує свідомість зі всіх боків; ця думка стане зрозумілою, якщо ми замислимося, а наскільки взагалі потрібна несвідома підготовка, щоб, наприклад, сприймати що – небудь органами почуттів?

Юнг вважав, що Аніма не становить собою сукупність несвідомого душевного життя. Це тільки один архетип із багатьох. Виходячи з цього це – не абсолютна характеристика несвідомого, а тільки один його аспект. З архетипом Аніми ми всупаємо в світ божественного, тобто область яку залишила за собою метафізика. “Все до чого торкається Аніма, стає безумовним, небезпечним, недоторканим. Вона – змія в раю простодушної людини, повної добрих намірів. Вона висуває переконливі причини, чому необхідно займатись несвідомим, навіть якщо це зруйнує моральні перешкоди і визволить сили, яким краще було б залишитись у несвідомому. Як завжди, вона не помиляється і тут; адже життя в собі – це не тільки благо, але і зло. І поскільки Аніма хоче життя – вона хоче добра і зла. Тому з самого початку смертна людина боролась із демонічними інстинктами” [21, c.277]. Для Тіні, так само як для Аніми, недостатньо, щоб про ці поняття знали. Не можна пережити їх дію, запозичуючи її.

Аналізуючи вчення про архетипи, запропоноване Калом Юнгом, неможливо оминути увагою його бачення Архетипу Бога. Ми вже згадували у вступі, що Архетип Бога згадується американськими й вітчизнями дослідниками історії психології [19; 20;13; 14], але детально не розглядається. Більш ширше до вивчення архетипу Бога підійшла російський філософ-релігієзнавець кандидат філософських наук Є. В. Розанова [6, с.41-43], науковий керівник нашої дипломної роботи, професор ІФТА В. І. Ігнатюк [4] та український психолог, доктор психологічних наук, профемор Прикарпатського університету В. П. Москалець [5].

У своїх творах Юнг пише, що людська душа має здатність до встановлення контакту з Богом. Такий контакт виділяється за допомогою досвіду, який дослідник окреслює як Архетип Бога [4]. Американські дослідники Х’єл та Зіглер у своїй таблиці про архетипи Юнга дають його визначення Архетипу Бога як “Кінцевої реалізації психічної діяльності, спроектованої на зовнішній світ”, який символічно позначається як Сонячне око [19, с.201].

Ідеї та духовні цінності, які містять архетипи, представлені у формі образів, сиволів і перебувають у несвідомій сфері людини. Юнг визначив, що зміст його образів у всіх осіб, які генетично “кровно” належать до того чи іншого суспільства, в основному одинаковий.

Якщо архетипи вічні, всесильні й визначають наперед людську діяльність, то можна зробити висновок про те, що ідея Бога в тій чи іншій формі буде супроводжувати людство аж до крайнього його подиху, бо людина має моливість переконатися у присутності Творця. Так Юнг дає пояснення походження релігії.

Сам вчений пояснював це так, що з одного боку вчений-дослідник не не збирав аргументів на користь існування Бога чи на заперечення Його існування, але як вчений –пчихолого і лікар-психіатр він займається аналізом релігійного досвіду і переживань своїх пацієнтів та ролі цих переживань в процесі розвитку чи лікування особистості.

Підсумовуючи вчення Юнга про архетипи взагалі можна сказати совами професора Москальця, що “ сутність архетипів зводиться до того, що мозок людини розвивався протягом тисяч років і містить в слбі ключові духовні ціннності та ідейні здобутки людства [5, с.26]. Вчені нейрохірурги підтверджують, що всі ці здобутки можуть закріпитись по структурно-функціональних зв’язках нейронів і нейронних комплексів переважно у корі головного мозку. По крайній мірі природничі науки поки що не мають інших механізмів пояснення цього явища.

Даремним є вивчити перелік архетипів, щоб зрозуміти їх. Архетип - це комплекс переживань, які настають фатально; їх дія починається в нашому особистому житті. Потрібно пам’ятати, що психологія - це не біологія, не фізіологія чи інша якась наука, а всього лиш знання про душу. Юнг вважав, що ні один архетип не може бути зведений до простої формули. Це ніби посудина, яку не можна ні наповнити, ні випорожнити. Перебуваючи на протязі тисячоліть у рутинному вигляді і тим не менше вимагає нового пояснення. Архетипи – непохитні елементи несвідомого, але вони постійно змінюють свій образ. Психологія, як одне із багатьох проявів душі, працює з уявленнями і поняттями, які