В 1909 р. Юнг разом з Фрейдом та іншими психоаналітиками приїхав у США, де прочитав курс лекцій про метод словесних асоціацій. Університет Кларка у штаті Масачусетс, що запросив європейських психоаналітиків і святкував своє 20-є існування, присудив Юнгу разом з іншими вченими почесний ступінь доктора. Саме під час цієї поїздки Юнг побачив, що Фрейд не завжди є чесний у відборі наукових фактів, спричинило його сумніви щодо фрейдівських теорій.

Міжнародна наукова відомість, а з нею і приватна практика, приносила непоганий дохід, поступово зростала й досвідченість, так що у 1910 р. Юнг залишає свою посаду в Бурхгольцькій клініці, приймаючи все більш багаточисельних пацієнтів у себе в Кюснахті, на березі Цюріхського озера. В цей час Юнг стає першим Президентом міжнародної асоціації психоаналізу і занурюється у свої глибинні дослідження міфів, легенд, казок в контексті їх взаємодії зі світом психопатології. З’являються публікації, в яких досить чітко окреслюються області пізніших життєвих і академічних інтересів Юнга. Тут також проявилась і межа ідеологічної незалежності Юнга від Фрейда у поглядах обох на природу несвідомого психічного.

Перш за все розбіжності проявились в розумінні змісту лібідо, як терміну, визначаючого психічну енергію індивіда. Фрейд вважав, що психічні розлади, розвиваються через стримування сексуальності і переміщення еротичного інтересу з об’єктів зовнішнього світу у внутрішній світ індивіда. Юнг вважав, що контакт зі зовнішнім світом підтримується і іншим способом, крім сексуального, а втрату контакту з реальністю, характерну, переважно для шизофренії, не можна зв’язувати лишень з сексуальним витісненням. Тому Юнг став використовувати поняття “лібідо” для визначення всієї психічної енергії, не обмежуючись її сексуальною формою (Див. працю К. Г. Юнга “Метаморфози і символи лібідо”) ”[12, с. 709]. В подальшому розходження у поглядах виявились і з інших питань. Наприклад, Фрейд вважав, що невроз зароджується неодмінно у ранньому дитинстві і головним його фактором є кровозмішні фантазії і бажання, зв’язані з так званим “Едиповим комплексом”. Юнг, навпаки, був переконаний, що причина неврозу є прихована в сьогоднішньому дні, і всі дитячі фантазії – явища другого плану. Фрейд припускав, що наші сновидіння – це бажання, що не збулись, що перейшли в сон, щоб заявити про себе таким чином. “Зміст сну,” – говорив він, - всього лиш покривало на “прихованому змісті,” яке як правило, не що інше, як стримуване сексуальне бажання раннього дитинства. Для Юнга сни були каналами зв’язку з несвідомою стороною психічного. Вони передаються символічною мовою, досить складною для розуміння, але зовсім не обов’язково зв’язані з бажаннями чи є способами в той чи інший спосіб приховати те, що ми не в змозі сприйняти. Найчастіше сни доповнюють наше свідоме денне життя, компенсуючи шкідливі прояви індивіда. В ситуації невротичного розладу сни попереджують про небезпеку. Невроз - досить цінний сигнал ”корисне ” повідомлення, що вказує, на те, що індивід зайшов за далеко. В цьому сенсі, невротичні симптоми можуть розглядатись як компенсаційні; вони також частина механізму саморегуляції, націленого на досягнення більш стійкої рівноваги в середині психічного. Парадоксально, але Юнг говорив деколи про кого-небудь: ”Слава Богу, він став невротиком!” Як фізична біль сигналізує про неполадки в тілі, так і невротичні симптоми сигналізують про необхідність привернути увагу до психологічних проблем, про які людина навіть не підозрювала [12, 710]. Найбільша проблема Юнга була в тому, що він бачив помилки Фрейда, знав його неточності в наукових припущеннях, але Фрейд не хотів чи не розумів Юнга, який був від нього набагато ерудованіший та стояв вище щодо внутрішньої духовності. У своєму німецькому виданні “Спогадів...” про ці духовні розходження К. Юнг пише так: “ Варто було проявитися в якій-небудь людині чи художноьму творі відблиску духовності, як Фрейд ставив його під підозру й вбачав в ньому витіснення сексуальності” [22, S.152].

Отже, “відступництво” Юнга від психоаналізу Фрейда було неминучим. Юнг це відчував.У своїх спогадах він згадував, що коли працював над своєю роботою “Психологія несвідомого” (“Die psychologie der bewuЯten Prozesse”), то він довго сумнівався чи варто цю роботу публікувати, адже добре розумів, що його праця написана з відмінних позицій ніж фрейдівські. А публікація цієї роботи приведе до погіршення відносин з Фрейдом [30, с.439]. Це призвело до того, що в 1913 році між двома великими людьми відбувся диспут і розрив, і кожен пішов своєю дорогою, слідуючи своєму творчому генію.

Юнг дуже боляче пережив свій розрив з Фрейдом. Фактично це була особиста драма, духовна криза, стан внутрішнього душевного розладу на грані глибокого нервового розладу, що “він не тільки чув невідомі голоси, грався як дитина, чи блукав по саду в безкінечних розмовах з уявним розмовником”, - помічає в своїх спогадах К. Г. Юнг [22, с.227].

Драма розриву з Фрейдом обернулася для Юнга новими духовними пошуками. В нього стало більше волі для розвитку своєї власної теорії змісту несвідомого психічного. В Юнга все більш помітним стає цікавість до архетипного символізму. В особистому житті це означало добровільне занурення в “безодню” несвідомого. У наступні шість років (1913-1918) Юнг пройшов через етап, який він сам позначав як час “внутрішньої невизначеності,” чи “творчої хвороби” [22, с.173]. Юнг довгий час проводив у спробах зрозуміти значення і зміст своїх сновидінь й описати все це – наскільки можливо –