і суб’єктивні погляди, але їх детермінуюча сила менша, ніж сила зовнішніх, об’єктивних умов. Його внутрішній світ підпорядковується зовнішнім факторам і вимогам, це звичайно проходить не без боротьби, але боротьба закінчується на користь об’єктивних умов. Вся його свідомість дивиться на зовнішній світ, і, приймаючи рішення, він орієнтується на нього, а воно приходить до нього тому, що він звідти його очікує. Інтерес і увага зосереджені на об’єктивних подіях і передусім на тих, що знаходяться в його середовищі. Діяльність його зв’язана з особами та речами. Згідно з цим і діяльність його підпорядкована впливу речей і осіб. Діяльність пов’язана з об’єктивними даними і детермінаціями. Вона залежить від об’єктивних обставин настільки, що це неважко прослідкувати, вже не тільки реакцію на подразники, що походять від зовнішнього середовища.
Моральні закони діяльності співпадають з відповідними вимогами суспільства і відповідно з загальноприйнятим моральним світоглядом. Така строга обумовленість об’єктивними факторами ніяк не свідчить про повне та ідеальне пристосування до умов життя взагалі, як би це могло видатись на перший погляд екстравертному баченню: таке відношення до об’єктивних даних видається підходящим і належним. Однак, якщо дивитись глибше, це зовсім не значить, що об’єктивні дані, які людина отримує ззовні розуміються нею як об’єктивні і є нормальними. В історичному або локальному відношенні об’єктивні умови можуть бути ненормальними. Індивід прив’язаний до цих обставин, хоча і живе в ненормальному середовищі, але і знаходиться зі своїм середовищем в ненормальному положенні відносно загальних законів життя. Екстравертний тип також враховує фактичну сторону своїх суб’єктивних потреб. Однак це і є його слабке місце, бо тенденція його внутрішнього світу до такої міри спрямована на світ зовнішній, що навіть самий чуттєвий достовірний факт, стан власного тіла, часто не береться до уваги, як недостатньо об’єктивний, недостатньо зовнішній, так що всі необхідні для фізичної рівноваги задоволення елементарних потреб не здійснюються. Від цього тіло страждає, не говорячи вже про душу. Однак екстраверт звичайно його не помічає, але це помітно для його інтимного домашнього кола. Втрата рівноваги ним помічається тоді коли спостерігаються ненормальні фізичні відчуття. Він це сприймає як конкретний і об’єктивний факт, тому що для характеристики власної ментальності в нього нічого не існує. Дуже екстравертна постановка поведінки може до такого ступеню перестати рахуватись з об’єктом, що останній буде принесений в жертву, так званим об’єктивним вимогам, як наприклад, бізнесмен, що приносить себе в жертву своїй справі.
Небезпека для екстравертна полягає в тому, що він поглинається об’єктами і втрачає в них себе самого. Функціональні (нервові) або дійсно тілесні розлади, що виникають внаслідок цього, мають компенсаторне значення, тому що вони примушують суб’єкта до недобровільного самообмеження. Якщо симптоми функціональні, дякуючи їх своєрідній структурі вони можуть символічно виражати психологічну ситуацію. Сама частіша форма неврозу у екстрвертного типу - істерія. Класичні випадки істерії завжди відрізняються перебільшеним ставленням до осіб оточуючого середовища; іншою характеристикою цього явища є пристосованість суб’єкта до обставин. Основна риса істеричної істоти – це постійна тенденція робити себе цікавим і створювати зацікавлення своєю особою оточуючих. Безсумнівна екстравертність проявляється і в особливому фантазуванні. Спочатку істеричний характер є лишень перебільшення нормальної установки; але в майбутньому він ускладнюється реакціями, що походять від несвідомого, що мають компенсаційний характер, які на противагу перебільшеній екстраверсії примушують психічну енергію при допомозі тілесних розладів до інтроверсії. Через реакцію несвідомого створюється інша категорія симптомів, що мають більш інтровертний характер. Сюди перш за все відноситься хворобливо підвищена діяльність фантазії.
Як бачимо психологічний тип у К.Г.Юнга залежить від екстравертної установки, а також від тих “змін, яким піддаються основні психологічні функції” [31, с.410].
Тенденція екстравертної постановки до деякої однорідності, а саме: переважаюче становище об’єктивного фактору на протязі психічного процесу. Екстравертний тип завжди готовий віддати себе в користь об’єкта і асимілювати свою суб’єктивність – об’єкту.
Вище були розглянуті випадки шкідливості пригнічення суб’єктивного фактору. Згідно цього ми можемо очікувати, що психічна компенсація, відповідно до цієї екстравертної постановки, особливо посилить суб’єктивний момент, тобто в несвідомому нам прийдеться відмітити сильну егоцентричну тенденцію. Таке спостереження фактично вдається зробити практично. Постановка несвідомого, успішно виконує пізнавальну екстравертну постановку, і має інтровертний характер. Несвідоме зосереджує енергію на суб’єктивному моменті, тобто на всіх потребах, бажаних, пригнічених чи витіснених завдяки екстравертній постановці.
Неважко зрозуміти – і це зрозуміло із вищесказаного, - що орієнтування по об’єкту і по об’єктивних даних насильно стримує багато суб’єктивних потреб, бажань, мрій і необхідних потреб і забирає в них енергію, яка звичайно мала бути призначена для них. Адже людина не машина, яку можна у випадку необхідності прилаштувати зовсім для інших цілей і яка буде функціонувати по іншому, але так чітко, як і раніше. Людина завжди несе з собою всю своє історію і історію всього людства. А історичний фактор становить собою життєву необхідність, яка так потрібна людині. Так чи інакше, але минуле повинно мати можливість промовляти і жити у сучасності. Тому повна асиміляція об’єкту наштовхується на протест збоку пригніченої меншості., яка складається з того, що було до цього, і того, що існувало від початку. Із цього загального положення можна зробити висновок, що несвідомі прагнення екстравертного типу мають примітивний, інфальтильний, егоцентричний характер. Якщо Фрейд говорить про несвідоме, що вона, людина, тільки може хотіти, то це можна застосувати до несвідомого екстравертного