Таким чином, студентська молодь вміє знайти вихід із неординарної, важкої ситуації, долає труднощі та будь-які проблеми, хоча при цьому може відчувати стрес та тривожність. За даними анкетування, молоді люди часто перебувають у стресових ситуаціях і найчастіше долати їх допомагають близькі люди.

2.3. Психокорекційна робота соціального педагога з молоддю у стресових ситуаціях

Розв’язання різноманітних соціально-педагогічних завдань, спрямованих на забезпечення умов формування всебічно розвиненої, інтелігентної, духовно багатої, внутрішньо вільної та відповідальної особистості ускладнюється сьогодні загостренням суперечностей, які супроводжують перехідні періоди розвитку суспільства. Критичність соціально-економічної ситуації, невизначеність молодого покоління в сенсі життя та відчуття невпевненості в майбутньому сприяють зростанню стресових ситуацій у житті молодих людей.

Виділяють такі основні методи профілактики стресу за допомогою ауторегуляції: релаксація, надання першої допомоги при гострому стресі, аутоаналіз особистого стресу та ін. Всі методи профілактики стресових станів можна згрупувати в одину групу – тренінги. Тренінг перцептивний – вид соціально-психологічного тренінгу, основним завданням якого є розвиток у людини здатності адекватно сприймати і розуміти людей, навчати її за одержаною від партнерів інформацією розуміти, як її саму, дії і вчинки оцінюють оточуючі [18, с.366].

Реакція молодої людини на стрес описується як когнітивна і фізіологічна. Особа оцінює у когнітивному сенсі джерела стресу (стресори), які впливають на неї, і сплановує свою відповідну реакцію. Як зазначили Р.Камерон і Д.Майхенбаум, “спроби оволодіти ситуацією неправильно скеровуються настільки, наскільки “істинна” природа подій хибно тлумачиться, ефективне оволодіння ситуацією передбачає відповідний набір реакцій чи вмінь, необхідних для того, щоб задовольняти вимоги життя” [5, с.289].

Тренінг прогресивної релаксації. У 1938 р. Е.Джекобсон опублікував свою працю “Прогресивна релаксація”, в якій викладено основи підходу до оволодіння й управління стресом. Це було перше дослідження в цьому напрямі. У своїх спостереженнях він зазначав, що реакція індивіда на стрес нерідко супроводжується помітним скороченням м’язів. Е.Джекобсон також продемонстрував, що напруження м’язів перед розслабленням сприяє глибшому розслабленню і допомагає чіткіше розрізняти стан навіть слабкого напруження та релаксації. Послідовна прогресивна релаксація, також названа ізометричними вправами стискування, полягає в послідовному напруженні і розслабленні десяти основних мускульних груп. Кожна група напружується (стискується) і розслаблюється двічі перед тим, як фокус уваги зміщується на іншу групу м’язів. Конкретні процедури, що формують прогресивну релаксацію, відображаються в таких кроках:

Тільки релаксація. Мета другої фази – переведення тренованого на глибші рівні релаксації. Необхідно зосередитися на тому, щоб все глибше і глибше розслабляти кожну групу м’язів. Ця фаза спрямована на такий рівень зосередженості на релаксації, який допоможе викликати третю фазу – появу глибокої релаксації.

Глибока релаксація. Глибока релаксація полягає в тому, що людина уявляє собі щось приємне і таким чином розслабляється. Дихати потрібно повільно і глибоко, повністю відключитися від зовнішнього світу. Ця фінальна фаза має тривати близько трьох хвилин [5, с.290].

Фізичні вправи. Як надійний засіб боротьби зі стресом широко застосовуються різноманітні рухи, ігри, прогулянки, біг тощо. На думку Д.Джірдано та Д.Іверлі, першою реакцією на стрес є реакція на зразок “бийся чи тікай”. Ця реакція забезпечує людське виживання. Жоден тренінг не послабить цього вродженого рефлексу. Стрес – фізичний стан, призначений полегшити фізичну реакцію на фізичну загрозу. Але будь-яка загроза – фізична чи символічна – може викликати цю реакцію, що стимулює психологічний захист, і тіло починає реагувати. Підвищення гормональної секреції, активізація серцево-судинної системи, енергетична підтримка свідчать про стресовий стан [5, с.295].

Існує багато засобів (запланованих і спонтанних) для зняття стресового напруження. Сюди належать як заняття в організованих групах, так і індивідуальні заняття: аеробіка, вправи з гирями, повільна ходьба, прогулянки, художня гімнастика, плавання, велоспорт, комплекси вправ, спрямовані на зняття хронічного мускульного напруження – оберти плечима, шиєю, масаж голови та ін. Фізичні вправи повинні бути тривалими (30 хв або 1 год) та їх потрібно виконувати регулярно (4-5 разів на тиждень).

Соматична концентрація, або аутогенне тренування, може викликати особливі фізичні відчуття, які найчастіше асоціюються з розслабленням. Л.Мейсон наголошував, що передумовою успіху соматичної концентрації є деякий рух у напрямі формування стану, що наближається до розслаблення. За його словами, це пасивна концентрація на тілесних відчуттях (тепло, обважнілість), що полегшує виклик очікуваних симптомів. Інший дослідник Дж.Сміт, описує ефективні способи розслаблювальної концентрації на сонячному сплетінні, хребті, серці, горлі, очах [5, с.298].

Уявлення на задані теми. Послаблення стресу може бути не тільки послідовністю різноманітних проявів уваги, пов’язаних із соматичною концентрацією, але також із різними типами зовнішньо зорієнтованої уваги. Тематичне уявлення, що назване також візуалізацією, часто застосовується в аналогічних підходах. Цю діяльність можна розглядати як приємні мрії або як цілеспрямоване споглядання послаблюючих стрес сцен, місць, подій, поведінок. Дж.Сміт пропонує низку часто вживаних розслаблювальних уявлень: