Само формування, тренування памяті у повсякденній діяльності та спілкуванні.

Умови доброго запам’ятовування і збереження.

Запам’ятовування - процес пам’яті, внаслідок якого забезпечується закріплення нового матеріалу. Воно може бути мимовільним або довільним, механічним або смисловим, безпосереднім або опосередкованим.

Мимовільне запам’ятовування має місце за відсутності мнемічної спрямованості – усвідомлюваного прагнення запам’ятати певний матеріал. Індивід не використовує прийомів і йому здається, начебто матеріал запам’ятався сам собою.

Довільне запам’ятовування здійснюється під впливом мнемічної спрямованості, що перетворює його на мнемічну діяльність, яка відбувається за допомогою мнемічних дій.

Механічне запамятовування – безпосереднє закріплення матеріалу без розуміння його змістових звязків логіки побудови. Як і довільне, воно залежить від мнемічної спрямованості, але на відміну від нього не спирається на мнемічні дії.

Смислове запамятовування – ґрунтується на розумінні логічної будови матеріалу, його звязків. Тому поряд з мнемічним цей видл запамятовування містить мислитель ні дії.

Збереження – процес памяті, що забезпечує утримання результатів запамятовування впродовж більш чи менш тривалого часу. Але це не “сховище досвіду”, а внутрішня активність яка позначається на змісті і формі матеріалу що зберігається. Якщо під час запамятовування вона здійснюється за рахунок мнемічних дій, то при збереженні – неусвідомлюваних мнемічних операцій (аналізу, синтезом, класифікації, узагальнення). Збереження взагалі незначною мірою контролюється свідомістю індивіда, але істотно залежить від його діяльності. Так, що частіше використовуються матеріал, що більше значення він має для індивіда, то більше трансформується і довше зберігається. Це позначається також на вибірковості запамятовування та збереження.

Розвиток пам’яті в дітей.

У молодших класах розвивається всі види пам’яті. Але особливо інтенсивно формується словесно-логічна пам’яті як умова як результат успіхів у навчанні. Відомо, що в знаннях, якими оволодівають молодші школярі, переважає матеріал конкретний, а не абстрактний. Однак, вивчаючи природничі дисципліни, вони знайомляться з причинними зв’язками, простими узагальненнями.

На перший план виступає довільна пам’ять, до якої висуваються певні вимоги, але вона в дітей ще достатньо не сформована. Через це учні у молодших класах натрапляють на труднощі, не вміють проконтролювати розуміння матеріалу, перевірити себе.

Подальший розвиток мимовільної й довільної пам’яті відбувається у підлітків у процесі оволодіння більш складною системою знань. Перехід від елементарних понять до вивчення законів природних і суспільних наук сприяє тому, що учні цього віку переходять від конкретно-логічної до абстрактно-логічної пам’яті.

Розвиток абстрактно-логічної пам’яті має свою специфіку в старших школярів. Навчальні предмети, які вони вивчають, включають теорію науки. Їхні знання являють собою чітку систему поглядів на природу і суспільство. Тому пам’ять характеризується високим рівнем оволодіння складною системою узагальнених умінь розуміння і запам’ятовування.

У період пізньої юності загальний розвиток пам’яті відбувається в тісній взаємодії з мисленням, досягаючи максимальних значень.

У зрілому віці розвиток пам’яті тісно пов’язаний з професійною діяльністю, спочатку з практичним засвоєнням знань та вмінь, а потім фаховим зростанням.

У похилому віці похилість пам’яті дещо знижується. Проте посилення мотивації у виробничій діяльності є наявність значного досвіду компенсує потреби в даних пам’яті для продуктивної праці.

Індивідуальні особливості пам’яті та здібності людини.

Індивідуальні відмінності в памяті людей проявляються в особливостях її процесів, значить в тім, як здійснються запамятовування і відтворення у різних людей, і в особливості вмісту памяті, значить в тому, що запмятовується. Ці подвійні зміни з різних сторін характеризують продуктивністю памяті кожного чоловіка.

Індивідуальні відмінності в процесах памяті виражаються в швидкості, точності, міцності запамятовування і готовності до відновлення. Швидкості запамятовування визначають числом повторень, необхідним тому чи іншому чоловіку для запамятовування визначеного обєму матеріалу. Міцність виражається в збереженні вивченого матеріалу і в швидкості його забування. На кінець, готовності памяті виражається в тому, наскільки чоловік може легко і швидко пригадувати в потрібний момент то, що йому необхідно. Ці відмінності в визначений час звязані з особливостями типів вищої нервової діяльності, з силою і рухливістю процесів збудження і гальмування. Особливості вищої нервової діяльності і звязані з ними індивідуальні види в процесах памяті змінюються під впливом умов життя і виховання. Тому вказані особливості памяті визначаються умовами її виховання і залежить в першу чергу від того, на скільки сформовані у кожного чоловіка раціональні способи запамятовування. Вони звязані з привичкою до точності і акуратності в роботі, наявності відповідного відношення до своїх обовязків, наполегливістю в їх виконуванні і т.д. Готовність памяті, крім цього, залежить від систематичності в придбанні і закріпленні знань.

Взаємодія розвитку пам’яті, мислення й уваги.

Розвиток памяті насамперед залежить від зацікавленого включення особистості в продуктивну діяльність, зокрема навчальну, спрямовану на самостійне пізнання світу або досягнення нових результатів діяльності. Чим вагоміші мотиви супроводжують діяльність субєкта, тим успішніші результати запамятовування. При цьому запамятовування є результативним незалежно від того, чи ставилася мета запамятати.

Мислення – активна взаємодія субєкта з обєктом, аналітико-синтетична діяльність, що здійснюється шляхом мислитель них дій і операцій.

Завдячуючи увазі, будь-яка активність індивіда в стані неспання є вибірковою: серед великої кількості обєктів оточення виділяються, усвідомлюються й утримуються лише деякі. Вони й стають предметом здійснюваних відногсно них практичних або теоретичних, зовнішніх або внутрішніх дій; інші ж відступають у цей час на задній план.

Методики дослідження пам’яті людини.

Елементарні уявлення про здатність до запамятовування легко одержати в процесі заучування матеріалу. Порівнюючи успіхи, можна зробити висновок про рівень розвитку памяті.

Використання текстових методик дає змогу вдосконалити вивчення памяті. В них дібраний і апробований матеріал для експозиції, розроблені умови, визначені критерії й шкали оцінювання результатів випробувань.

Методика вивчення запамятовування чисел.

Методика вивчення смислової памяті.

Методика вивчення образної