Важливе значення має і створення позитивного ставлення до доручення. Це стає можливим за умови врахування вікових та індивідуальних особливостей (інтересів, нахилів) учня.

Змагання. Змагання сприяє розвиткові творчих сил і підвищенню активності учнів у різних видах діяльності (праці, громадській роботі) і передбачає рівняння на передових допомогу відсталим і на цій основі досягнення колективом вищих показників у своїй роботі.

Однією з умов дієвості змагання є вміння викликати в дітей бажання брати в ньому участь. Окремі види змагань можна їм і запропонувати. В такому випадку треба вміло організувати ді-тей на участь у змаганні.

Важливо також, щоб перед сторонами у змаганні висували-ся щораз нові привабливі цілі, умови мають бути доступними, оформлення змагання — барвистим.

Дієвість змагання підвищується, якщо його підсумки підво-дять регулярно.

Методи заохочення і покарання давно використовуються у виховній практиці.

Основні методи виховання спрямовані на те, щоб створити нове у вихованні. Заохочення і покарання не створюють нового у ста-новленні особистості школяра, вони виступають як регулятор тих дій, які здійснюються за допомогою основних методів виховання. До заохочень і покарань вдаються у тих випадках, коли треба посилити позитивні мотиви або, навпаки, загальмувати негатив-ні. Тому до використання заохочення і покарання вдаються не завжди.

Слід мати на увазі, що заохочення і покарання зачіпають усю особистість дітей, які глибоко їх переживають. Тому використан-ня заохочень і покарань становить для вихователів певні утруд-нення.

Заохочення спрямоване на вдосконалення дитини. Відзнача-ючи успіхи в діяльності і поведінці дітей, вихователі, колектив учнів виховують у них прагнення зробити ще більше. Тому фор-ми заохочення мають бути максимально рухливими, динамічни-ми. З цієї точки зору слід критично поставитися до деяких форм заохочень. Покарання — захід впливу на вихованців чи дитячий колектив за певний вчинок. Ставлення до покарань у педагогіці досить суперечливе. Прибічники автори-тарної педагогіки виступали за широке застосування покарань, включаючи тілесні. Вони вважали покарання не стільки засобом виховання, скільки засобом керування дітьми. Послідовники тео-рії вільного виховання відкидали будь-які покарання.

Прагнення увільнити дітей від покарань мало під собою пев-ні підстави, бо покарання завжди тягне за собою переживання вихованця. У цьому прагненні був і протест проти насильства над дитиною. Значною мірою під впливом теорії вільного вихо-вання в перші роки роботи радянської школи покарання було цілковито виключено з арсеналу засобів впливу на дітей.

Важливою формою покарання є обмеження в правах: переве-дення з одного класу в інший, з однієї школи в іншу і як край-ній захід — виключення із школи.

Можна застосувати і таку форму покарань, як зміна ставлен-ня до вихованця з боку вчителя чи класного колективу. Вона до-цільна в тому разі, коли учень дорожить добрим ставленням до нього з боку вихователя і товаришів. Не рекомендується карати учнів працею.

Комплексну реалізацію завдань у вихованні нової людини, як зазначено в програмі «Осві-та» (Україна XXI ст.), мусить об'єднати національне ви-ховання, яке має бути спрямоване на формування у мо-лоді та дітей світоглядної свідомості, ідей, поглядів, пере-конань, ідеалів, традицій, звичаїв, інших соціальне зна-чущих надбань вітчизняної та світової духовної культури, досягнення високої культури міжнаціональних взаємин. Особливу увагу необхідно зосередити на пріоритет-них напрямках реформування виховання:—

формування національної свідомості, любові до рідної землі, свого народу, бажання працювати задля роз-квіту держави, готовності її захищати;—

забезпечення духовної єдності поколінь, вихован-ня поваги до батьків, жінки-матері, культури та історії рідного народу;—

формування високої мовної культури, оволодіння українською мовою;—

прищеплення шанобливого ставлення до культури, звичаїв, традицій усіх етносів, що населяють Україну;—

утвердження принципів загальнолюдської моралі: правди, справедливості, патріотизму, добра, працелюб-ності, інших доброчинностей;—

формування глибокого усвідомлення взаємозв'язку між ідеями свободи, правами людини та її громадянською відповідальністю;—

формування у дітей і молоді вміння міжособистісного спілкування та підготовка їх до життя в умовах рин-кових відносин.

Маючи програму та орієнтовані напрямки виховної роботи з формування особистості, розгорнулися творчі пошуки шляхів їх втілення в життя в загальноосвітніх та школах нового типу. Їх мета — розробка концепцій на-ціональної школи, національної системи виховання, підне-сення навчання і виховання молоді на якісно новий рівень.

Використана література