зобов’язуючі рекомендації по налагодженню конфлікту) і омбудсменів (тих, кому поручено розгляд конфліктів приватних осіб і організацій). Ефективність таких формальних ролей третіх сторін визначається їх закономірністю, тобто правом займатися уладнанням конфліктів.
Треті сторони можуть виконувати і неформальні ролі, наприклад посередників (тих, через кого здійснюється обмін посланнями між учасниками конфлікту) і спеціальних посланців (тих, хто назначений для передачі конкретного послання від імені однієї із сторін конфлікту). На відміну від своїх більш формальних аналогів, неформальні треті сторони зазвичай діють за сценою. Під час кризи, пов’язаного із захватом американських заручників Іраном, Гектор Віллалон і Кристиян Бурке виконували обидві з цих нацважливіших неформальних функцій третіх сторін: вони служили нібито схованими шляхами повідомлення між Іраном і США, коли всі формальні контакти між цими державами були припинені. Таким чином, неформальні треті сторони можуть бути дуже корисними прирозробці згоди, особливо коли більш формальні функції виконуватися не можуть через напруженість конфлікту, яка досягає такої ступені, що публічне спілкування між його сторонами стає неможливим.Неофіційними медіаторами бувають відомі особи, представники релігійних організацій, професійні психологи, неформальні лідери, друзі, сусіди та ін.
Сторони здебільшого звертаються до медіаторів, безуспішно втративши всі аргументи, сили та засоби для роз’язання конфлікту, коли в позиціях, які вони відстоюють, не вдається знайти спільне, по-різному тлумачать головні для вирішення конфлікту критерії або вважають конче необхідним зовнішній контроль за дотриманням проміжних тимчасових угод. Буває, що сторони дорожать добрими відносинами, але за певних обставин не можуть порозумітися і тоді вдаються до послуг медіатора.
Медіатор може і самостійно ініціювати свою участь у розв’язанні конфлікту. Це відбувається за існування загрози застосування насильства сторонами чи реального його застосування, відсутності порозуміння між ними і перспектив на те, що вони його самотужки знайдуть. Залежно від впливу медіатора на рішення конфліктуючих сторін соціологія конфлікту визначає такі його ролі:
третейський суддя (авторитарна роль, має найбільші можливості щодо визначення варіантів вирішення проблеми);
арбітр (теж має значні повноваження, але сторони можуть не погодитися з його рішенням та опротестувати його);
посередник (більш нейтральна роль; маючи певні знання, він забезпечує конструктивне обговорення проблеми, прийняття рішення залишається за конфліктантами);
помічник (не втручається у полеміку щодо змісту проблеми та прийняття рішення, забезпечує організацію переговорів та зустрічей);
спостерігач (своєю присутністю утримує сторони від порушень домовленостей, агресії).
Трєтя сторона може забезпечити вольове припинення конфлікту (третейський суддя, арбітр), розведення конфліктуючих сторін (третейський суддя, арбітр), блокування боротьби (третейський суддя, арбітр, спостерігач), застосування санкцій (третейський суддя, арбітр), визначення правомірностей претензій (третейський суддя, арбітр), надання допомоги (помічник, посередник), сприяння нормалізації відносин (помічник, посередник), надання допомоги в організації спілкування (помічник, посередник), контроль за виконанням домовленостей (арбітр, спостерігач, посередник).
Як тактичні прийоми медіатор може застосовувати почергове вислуховування сторін у межах спільної зустрічі, човникову дипломатію (курсуючи між конфліктантами), тиск, акцентування на слабких моментах у позиціях опонентів. Він повинен володіти знаннями та провесійними якостями для переговорів, мати досвід регулювання конфліктів, знання ситуації та особливостей конфлікту, необхідні особистісні якості тощо. Медіацію вважають досить ефективною формою розв’язання конфліктів.
3. Етапи та стадії посередництва
Процедура і технологія посередництва в розв’язанні конфлікту складається з п’яти основних етапів: організації опосередкування конфлікту; мотивації і встановлення відносин партнерів, опонентів; монологічного опосередкування конфлікту; діалогічне опосередкування конфлікту; підбиття підсумків роботи.
Організація опосередкування конфлікту (перший етап посередництва) заключається в проектуванні форми сеансів опосередкування конфліктів та підготовки учасників конфліктів до майбутньої взаємодії (місця зустрічі, деякий реквізіт, просторового розташування учасників взаємодії і т. ін.).
Мотивація і встановлення відносин учасників розв’язання конфлікту (другий етап посередництва) стверджує, що посередник виділяє серйозність ситуації, яка виникла, висловлює повагу до учасників конфлікту, прагне ненав’язливо переконати у можливості успіху, знайомить з основними правилами успішного спілкування в конфлікті.
Монологічне опосередкування в конфлікті (третій етап посередництва) розгортається як регульоване посередником почергове висловлення своїх позицій сторонами конфлікту, своїх поглядів, почуттів.
Головний метод ведучого на цьому етапі – підтримання активного і пасивного слухання з боку кожного опонента.
Діалогічне опосередкування конфлікту (четвертий етап посередництва) полягає в тому, що взаємодія між конфліктуючими з регульованим посередком, обміном монологами поступово переводиться в безпосередній діалог між ними, який все рідше переривається посередником. Інколи застосовується прийом зміни ролей кожної сторони на протилежні, щоб поглибити і закріпити розуміння конфліктної ситуації з позиції партнера.
Підбиття підсумків конфлікту (п’ятий етап посередництва) заключається в короткому аналізі конфліктної ситуації кожною стороною і формулюванні взаємної згоди (усно або письмово) про результати розв’язання конфлікту, шляхи та засоби подальших взаємовідносин між конфліктуючими в минулому. Пірен М.І. Основи конфліктології: Навчальний посібник – К., 1997; ст. 133 – 134.
Кожний етап посередництва в конфлікті відповідно передбачає розвиток п’яти основних форм та навичок посередника, який розв’язує конфлікт. Отже, як ми бачимо, бути “суддєю справи” досить відповідально і авторитетно.
Існує ще і модель посередництва, розроблена Прюїтом (Pruitt et al.,) з колегами; вона має три стадії. За цією моделлю, перша стадія включає і себе створення умов для посередницької діяльності, що передбачає прояснення основних правил і збір відомостей про конфлікт. Друга стадія представляє собою процес вирішення проблеми, що передбачає виявлення існуючих проблем і розробку альтернатив. Мета третьої стадії – досягнення працездібної згоди, що передбачає тиск на сторони з метою примусити їх до згоди.
Ч.Моор виділяє у посередництві 12 стадій: першопочатковий контакт з учасниками; вибір стратегії управління процесом; збір та аналіз інформації; розробка плану здійснення посередництва; створення атмосфери довіри і співпраці; початок посередницької місії; визначення пунктів суперечки; порядку і