Однією із найскладніших проблем научуваності, що розглядаються в психолого-педагогічній літературі, є проблема взаємодії та взаємовідношення між учнем і вчителем, в процесі якого у учня формуються певні знання, вміння та навички. Вони формуються лише при умові, коли впливи вчителя викликають у учня певну фізичну та психофізичну активність. Після навчання з'являються знання, вміння і навички, які були відсутні і які є результатом відображувальних та регуляторних процесів у свідомості. Відповідно, психічні новоутворення в формі знань, умінь та навичок можуть виникнути в результаті активної психічної діяльності учня.

Якщо немає зустрічної активності самого учня, то про появу знань та вмінь не може бути й мови. В шкільній практиці не кожен педагог правильно усвідомлює відсутність зустрічної психологічної активності учня, при цьому він використовує оціночні судження: лінь, нездатність, небажання тощо. В той же час в учбовій взаємодії учень повинен виходити з основних алгоритмів процесу стимуляції й управління зовнішньою та внутрішньою активністю, в результаті якого у нього формуються знання, вміння й навички у відповідності з певним рівнем научуваності. Таким чином, научуваність це індивідуальна психологічна характеристика особистості учня, яка визначається не тільки компонентами, які входять в її структуру, але й зовнішніми факторами. Тому, при вивченні, виявленні та оцінці рівня научуваності необхідно мати інформацію про взаємовплив і взаємообумовленість зовнішніх та внутрішніх факторів.

В своєму дослідженні під научуваністю ми розуміємо чутливість суб’єкта до навчаючих дій вчителя, яка проявляється в показниках часу і зусиль, що потрібні для досягнення певного рівня засвоєння програмного матеріалу. У вигляді обов’язкового критерія в цей стандарт був включений показник “стерпності” засвоєних способів дії на оволодіння новим учбовим матеріалом.

Показником “стерпності” визначається можливість переходу засвоєних прийомів розумових дій у відношенні учбового матеріалу високої складності на рівень актуального розвитку.

Научуваність слугує характеристикою індивідуальних відмінностей в розумовій діяльності певної вікової категорії і є характеристикою швидкості й легкості навчання даного учня.

Для більш змістовного визначення научуваності слід звернути увагу на складові структурні компоненти.

Питання про структурні компоненти научуваності є недостатньо опрацьованим як в психології так і в педагогіці. Однією із спроб визначення компонентів научуваності виступає дослідження З.І.Калмикової. Вона вважає можливим входження в структуру научуваності таких компонентів:

- узагальненість мислительної діяльності, її спрямованість на абстрагування та узагальнення суттєвого в матеріалі;

- усвідомленість мислення, яка визначається співвідношенням його практичної та словесно-логічної сторін; дана особливість розуму проявляється в можливості виразити в слові або в будь-якому іншому символі мету, продукт, результат мислительноі діяльності (суттєві ознаки сформованих понять, закономірності), а також способи, за допомогою яких цей результат був знайдений, виявити помилкові ходи та їх обумовленість, знайти способи їх виправлення;

- гнучкість мислительної діяльності; дана особливість проявляється в подоланні бар’єру минулого досвіду, відпочинку від звичного ходу думки, вирішенні протиріч між актуалізованими знаннями і вимогами проблемної ситуації, оригінальності рішення, їх своєрідність;

- стійкість мислительної діяльності; дана особливість проявляється в орієнтації на сукупність виділених ознак, не дивлячись на провокуючий вплив випадкових ознак нових задач того ж типу;

- самостійність мислення, його чутливість до допомоги; дана якість проявляється у постановці цілей, проблеми, висуванні гіпотез і самостійному рішенні цих проблем.

В той же час у нашому дослідженні, при неможливості вирішити самостійно поставлену проблему, відмінності в продуктивному мисленні проявляються у чутливості до допомоги, яка необхідна для рішення запропонованих задач - чим менша допомога, тим відносно вища продуктивність мислення.

Ступень розвитку і характер об’єднання вказаних властивостей мислительної діяльності визначають відмінності у научуваності, виступають її якісними показниками. Рівень розвитку всіх цих властивостей мислення знаходить вираження у показнику, який З.І.Калмикова називає економічністю мислення, який полягяє в легкості, стислості шляху у досягненні мети, засвоєнні нових знань. Економічність мислення є сумарним якісним показником.

На наш погляд виділені компоненти не дають повної картини структури научуваності. У запропонованому трактуванні структурні компоненти відображають тільки особливості інтелектуального розвитку особистості. На основі цілого ряду літературних джерел та вивчення практичного досвіду роботи педагогів і психологів, ми виділяємо в структурі научуваності такі компоненти:

- мотиваційний компонент, який проявляється в сформованості певної позиції, тобто бажанні (небажанні) вчитись; у сформованості пізнавального ставлення до оточуючого: бажання вчитись, інтерес до навчання; в пізнавальній активності, в мотивації досягнення;

- запас опорних знань, вмінь і навичок; даний компонент виступає показником рівня розумового розвитку суб’єкта та проявляється в умінні актуалізувати і використовувати набуті знання для оволодіння новими діями при отриманні нової інформації;

- особливості інтелектуального розвитку суб’єкта; даний компонент відображає в кінцевому рахунку особливості властивостей нервової системи: інтенсивність, швидкість, темп, ритм психічних процесів і станів, а також рівень сформованості вольових якостей характеру.

Також нами виділено додаткові компоненти, які надають вплив на научуваність:

- індивідуально-психологічні особливості вчителя;

- ставлення учня до окремих предметів.

Ми не включили ці фактори у характеристику внутрішніх передумов научуваності: перший - тому, що знаходиться поза особистістю даного учня, а другий безпосередньо пов’язаний з першим, і виступає зовнішнім фактором, який обумовлює научуваність. Додаткові компоненти також потрібно враховувати при визначенні научуваності.

Виходячи з виділених структурних компонентів, перед нами встає питання визначення числового показника научуваності, тобто критеріїв її діагностики.

Багато з дослідників вважають, що компоненти структури научуваності можуть слугувати і її показниками “...глибина, гнучкість, стійкість, усвідомленість (рефлексія) і самостійність розуму - це компоненти научуваності, як розумової здатності до засвоєння знань, за рівнем їх розвитку і специфіці об’єднання можна судити про індивідуальні