( спроба теоретичної парадигми )

Багатоаспектні мотиваційні проблеми відносяться до найважливіших в психології як в теоретичному, так і в прикладному плані.

Як і все в людській психиці, мотив не має окремого ізольованого існування. Якщо розпочати розгляд проблеми з психологічної структури діяльності суб`єкта, основні компоненти якої занесені у схему, то положення в ній мотиву сприймається, з одного боку, як спонукання, а з другого, як відображення в свідомості людини об'єктивних рушійних сил поведінки.

Потреба ------------------- Активність-

---------

Мотив ------------------- Діяльність-

---------

Мета ------------------- Дія-

---------

Задача ----------------------------------------- Операція

Для того, щоб розібратися в специфіці людської поведінки, необхідно розглянути відношення між власне діяльністю і діями, що реалізують її та відповідають свідомій меті. Вказані відношення між діяльністю і дією, між мотивами і метою знаходять своє вираження в психиці людини і відтворюються у внутрішній будові її свідомості. За словами О.М.Леонтьєва, зміна мотиву змінює не значення мети та дії, а їхній смисл для людини. Це означає, що найбільш важливі колізії особистості розгортаються в площині відношень між мотивами, а не обмежуються окремо взятою діяльністю. В розумінні С.Д.Смирнова, мотив “у дійсності це сплав різноманітних мотивів різного ієрархічного рівня, - і тому... мотив діючий є таким же індивідуальним і неповторним, як сама діяльність. У зв’язку з цим вважається більш справедливим говорити не про полімотивований характер будь-якої діяльності, а про складний. Ієрархічно організований мотив, що народив дану діяльність і водночас народився в ній” (8). Ієрархічні зв’язки діяльності, а точніше. ієрархія їх мотивів ніяким чином не задається особистістю як певним позадіяльнісним чи наддіяльнісним утворенням, “розвиток і розширення кола діяльностей саме необхідно приводить до зв’язування їх в вузли, а звідси і до утворення нового рівня свідомості - свідомості особистості (3). Таки чином, з одного боку, особистість характеризується ієрархічними відношеннями діяльностей, а з іншого, вона є продуктом відображення свідомістю зв’язку діяльностей та їх ієрархії. Активну сутність особистості надають її мотиви. Але мотив характеризує не стільки особистість, скільки обставини, в яких вона опинилась в процесі життя.

Особистість є вищою інтегруючою інстанцією, що керує психічними процесами. Особистість характеризується активністю і, за словами О.В.Шорохової, “виступає не як детектор зовнішніх впливів, а як сила, що виконує активну роль у перетворенні зовнішнього світу” (10). Таку активну сутність особистості надають саме її мотиви. Вони охоплюють собою усі структурні утворення особистості, особливо її спрямованість, характер, емоції, здібності, діяльність і психічні процеси. “Мотив відображає стан цілісної структури особистості, він враховує “Інтереси” усіх систем і є регулятором самих збудників” (5).

Мотив часто визначається як те, чим свідомо спрямовується діяльність людини по задоволенню своїх потреб. Отже, в основі всіх збудників поведінки лежать потреби. Однак, одні збудники пов’язані безпосередньо з потребами, а інші спонукають людину до діяльності опосередковано через свідомість (утворення наміру, постановка цілей, прийняття рішень).

Мотив діяльності виконує різні функції. Роздвоєння функцій мотиву відбувається в ході розвитку людської діяльності і пов’язано з її полімотивованим характером. Діяльність людини відповідає не тільки одному мотиву, її психологічним здобутком є те, що вона водночас відповідає двом або декілька мотивам. Одні мотиви виконують функцію спонукання (“мотиви-стимули”). Інші - оцінюють діяльність та надають їй особистісного смислу (“смислоутворюючі мотиви”). Мотив існує в певній ієрархічній структурі, яка визначається розподілом функцій між мотивом однієї і тієї ж діяльності. Такі ієрархічні відношення мотиву не тільки характеризують мотиваційну сферу особистості, але й виступають її центром. У цій ієрархічній структурі мотиви, що виконують функцію смислоутворення, завжди знаходяться на більш високому місці, вони являють собою провідний мотив особистості.

Саме в цій його смислотворчій функції, дуже тісно пов’язаний із свідомістю мотив виступає як смислове утворення. Смислоутворення здійснює суб’єкт через посередництво власних мотивів, а точніше “усією ієрархічною структурою спрямованості особистості, яка по-своєму співвідноситься як “всередині себе” (зв’язки: потреба - мотив - мета - задача - результат - і таке інше), так і з різними зовнішніми явищами й факторами, умовами й обставинами життя та діяльності людини” (2).

Такий підхід у вивченні мотивів дозволяє розглядати їх як особистісні суб’єктивні утворення. Тому необхідні спеціальні способи й засоби виявлення психологічних проявів і виражень мотиву, котрі були б дані людині мовою смислу й переживань, через їх посередництво. “Мотив - це наявність відношення до діяльності, до світу в цілому, відношення, що стоїть біля витоків усієї суб’єктивної феноменології психіки” (9). Таким чином, закономірно вважати, що фактичне місце мотиву значно ширше й різноманітніше, ніж участь у діяльності. На підтвердження цього, у вивченні психологічних механізмів мотивації поведінки людини В.К.Вілюнасом були виділені так звані потенційні мотиви, що пов’язані з діяльністю генетично. Такі недіяльнісні мотиви виявляються й реалізуються не у зовнішньому праксисі, а неодмінно й по-особливому структурують загальну мотиваційно-смислову картину спрямованості особистості.

Розрізнення функціональних та феноменальних характеристик, що беруть участь у спонуканні до дії, знайшло відображення в тенденції до розрізнення стійких та конкретно-ситуативних мотиваційних утворень, яка намітилась в останні роки. Стійкі мотиваційні утворення виявляються “потенційно, в усякому разі, як риса характеру - це згусток мотивів людини, що осів і закріпився в ній і що здобув внаслідок умов життєвого шляху і виховання особливу дієвість і стійкість” (7). Багаторазове формування в свідомості людини та реалізація в поведінці й діяльності певного мотиваційного утворення призводить до того, що це дієве утворення стає рисою характеру людини, якістю