Причому педагогічно активною, згуртованою може бути і сім’я, зорієнтована на антисоціальні за своєю сутністю цінності. Тому на перше місце виходить формування соціально-моральної дієздатності сім’ї, засвоєння її членами цінностей, які відіб’ються на її способі життя, орієнтаціях і будуть надійною основою міцної громадянської позиції особистості.

Ріст кількості факторів, що впливають на людину (як позитивних так і негативних), особливо в умовах великих міст, масова міграція населення, зростання темпів науково-технічного прогресу, активна боротьба старого, що аж ніяк не хоче здавати своїх позицій, з новим, прогресивним передбачають активізацію діяльності всіх ланок соціалізації людини, в тому числі і сім’ї. При цьому найбільш високим морально-виховним потенціалом володіє повна сім’я, максимально реалізуюча свої можливості не лише як соціального інституту, але і як морально-психологічної групи. Це розмежування двох сторін шлюбно-сімейних відносин, їх взаємодія з соціальними процесами, нормами, установками внутрішнього змісту, допомагає визначити основні показники творчого потенціалу сім’ї: рівень врахування суспільних інтересів, розвинутість її духовних потреб, характер розподілу побутових обов’язків між членами сім’ї, інтенсивність спілкування між батьками та дітьми, рівень вимогливості до себе та інших, принципи на яких будуються зв’язки з родичами і соціальним середовищем.

Можна гіпотетично передбачити, що, чим оптимальніші ці показники, тим сильніший позитивний вплив сім’ї на становлення особистості дитини, тим ефективніша її соціально-моральна виховна дієздатність.

Перебуваючи в тісному взаємозв’язку із соціальним організмом, будучи його невід’ємною частиною, сім’я неминуче реагує на будь-які позитивні і негативні зміни у всій соціальній системі, підпадаючи під її вплив. Водночас вона сама впливає на її функціональний розвиток. Спад виробництва, інфляція, безробіття, невпевненість у завтрашньому дні, що стали прикметами нашого життя, сприяють виникнення деяких негативних моментів у функціонуванні і розвитку сім’ї, послабленню її стабільності. Радикальні умови щодо оздоровлення економічного, соціально-політичного та духовного життя нашого суспільства позитивно впливатимуть на зміцнення сім’ї, збагачення її соціальних функцій.

Формування людини як особистості жадає від суспільства постійного і свідомо організованого удосконалювання системи суспільного виховання, подолання застійних, традиційних, стихійно сформованих форм.

Під вихованням розуміється цілеспрямований розвиток кожної дитини як неповторної людської індивідуальності, забезпечення росту й удосконалення моральних і творчих її сил. "Виховувати — це значить направляти розвиток суб'єктивного світу дитини", з одного боку, діючи відповідно до того морального зразка, ідеалом, що утілює вимоги суспільства до зростаючої дитини, а з іншого боку, переслідуючи мету максимального розвитку індивідуальних особливостей кожної дитини.

Психологічний аналіз показує, що діти, представляючи невід'ємну частину суспільства, молодших його членів, прагнуть жити загальним життям із дорослими. Як інструмент виховань дитячий колектив організується дорослими.

Сім’я, як відомо, має виховну функцію — це здійснення соціалізації дитини і виховання дітей і виховання дітей аж до досягнення ними соціальної зрілості. Під вихованням розуміється система цілеспрямованого впливу на особистість з метою прищеплення їй певних моральних норм і зразків поведінки, а також певних морально-психологічних і фізичних якостей. Соціалізація — явище більш широке, яке включає також всю сукупність обставин і факторів, що стихійно складаються і припливають на стан та розвиток особистості. Внаслідок соціалізації особа засвоює певний рівень соціальних норм і цінностей, включається в суспільне життя.

В сучасних умовах відбувається поступовий перехід до такої форми сім’ї, яка інтегрує інтереси її членів. Важливого значення набувають функції, пов’язані із спілкуванням, взаємодопомогою, емоційними відносинами подружжя, батьків і дітей. Створення умов для розвитку особистостей і щастя кожного із подружжя, емоційна підтримка старих батьків і у випадку необхідності догляд за ними, виховання дітей і підлітків — ці функції є однаково важливими як для суспільства, так і для членів сім’ї. Батьківські обов’язки полягають в вихованні дітей, зміцненні психологічної і педагогічної допомоги.

Важливу роль у сучасних сімейно-шлюбних відносинах відіграють правові відносини, які регламентують закріплені в юридичних нормах взаємні права і обов’язки подружжя, батьків і дітей один до одного. Між батьками і дітьми виникають відносини, які бувають особистими і майновими. До особистих відносин відносяться: право дитини на ім'я, по батькові і прізвищі, відповідно право й обов'язок батьків дати дитині ім'я, по батькові і прізвищі; право й обов'язок батьків виховувати своїх неповнолітніх дітей і право дітей на одержання виховання від батьків, право й обов'язок батьків на здійснення представництва від імені дітей і право дітей на захист своїх прав і інтересів. Батьки рівні в правах і обов'язках у відношенні дітей.

Серед обов'язків батьків перше місце займає їхній обов'язок виховувати дітей. Цей обов'язок є одночасно і правом батьків. Тому батьки не можуть передати своє право на виховання дитини іншому обличчю (діду, бабусі, родичам). Щоб виховувати дітей, треба проживати з ними разом, спілкуватися з дітьми, робити на них особистий вплив. На жаль, далеко не у всіх сім’ях справа з вихованням дітей обстоїть благополучно. Щорічно в ОВД за різні злочини доставляється понад 900 тис. дітей, 50 тис. хлопців ідуть з сімей і попадають у приймачі-розподільники. Батьки зобов'язані робити нагляд за неповнолітніми дітьми. Нагляд — елемент виховання. Його обсяг і форма залежать від віку дітей, від їхніх індивідуальних особливостей. В основі нагляду повинне лежати взаємна довіра дітей і батьків. Крім того, батьки залучаються до відповідальності за шкоду, заподіяна їхніми неповнолітніми дітьми.

Батьки є представниками