своїх неповнолітніх дітей. Представництво здійснюється в області сімейного права (стягнення аліментів на дітей), цивільного права (при здійсненні цивільно-правових угод), цивільного процесу (судове представництво). Батьки представляють і охороняють інтереси своїх дітей.
За загальним правилом батьки відповідально відносяться до виховання своїх дітей. Але буває й інакше. Якщо батьки не виконують своїх обов'язків, здійснюють батьківські обов'язки в протиріччі інтересам дітей, то таке поводження батьків може привести до застосування санкції, що виражається в позбавленні їхніх батьківських прав. Звичайно, ця міра крайня, виняткова. Вона застосовується тоді, коли інші способи впливу не дали результатів. Позбавлення батьківських прав батьків чи одного з них допускається тільки у випадках, установлених законом: при відхиленні від виконання обов'язків по вихованню дітей; зловживанні батьківськими правами; жорстокому звертанні з дітьми; шкідливому впливі на дітей аморального поводження батьків; при наявності в них такого захворювання, як хронічний алкоголізм чи наркоманія. Позбавлення батьківських прав переслідує кілька мір: уберегти здоров'я і психіку дитини і створити йому нормальні умови життя; покарати батьків за їхнє поводження, зробити виховний вплив на інших хитливим у сім’ї і побуті громадян. Батьки, позбавлені батьківських прав, втрачають усі права, засновані на факті споріднення з дитиною, у відношенні якого вони позбавлені батьківських прав. Вони втрачають насамперед право на виховання дітей, а також на проживання з дитиною, на захист прав і інтересів дітей і ін. Однак позбавлення батьківських прав не звільняє батьків по змісту дітей. Позбавлення батьківських прав є безстроковим. Але якщо батьки, позбавлені батьківських прав, докорінно змінюють своє поводження, відношення до дітей, весь спосіб життя, вони можуть у судовому порядку бути відновлені в батьківських правах.
У сім’ї між батьками і дітьми виникають ще і майнові відносини з приводу приналежного їм майна, що регулюються нормами цивільного права, а також аліментні правовідносини, урегульовані сімейним законодавством. Майно батьків і дітей роздільне. При житті батьків діти не мають прав на їхнє майно. Батьки також не мають права на майно своїх дітей, хоча взаємно вони і користаються речами один одного. Здобуті батьками одяг, взуття, книги й інші речі для дітей належать останнім. Батьки і діти можуть вступати між собою в усі дозволені законом угоди (купівлі-продажу, позики і т.д.). Якщо у відносинах з неповнолітніми дітьми найпоширенішим є договір дарування, то з повнолітніми дітьми полягають і інші договори. Наприклад, за договором позики батько може надати сину грошову суму для покупки автомашини. Батьки і діти можуть бути учасниками загальної часткової власності. На часткових початках ними можуть здобуватися чи будуватися будинки, дачі і т.д. Відповідно до закону батьки зобов'язані підтримувати своїх неповнолітніх дітей. Звичайно цей обов'язок виконується батьками добровільно. Батьки забезпечують дітей усім необхідним для життя, навчання, розвитку. Якщо ж батьки не надають кошти на забезпечення дітей добровільно, вони притягуються до сплати аліментів на підставі судового рішення. Обов'язок по змісту дітей покладається на обох батьків. Коли діти проживають з матір'ю, чек про стягнення аліментів пред'являється до батька. На дітей, що виховуються батьком, аліменти стягуються з їхньої матері. У випадку передачі дітей на виховання іншим обличчям (діду, бабусі, тітці й ін.) ці обличчя можуть стягнути аліменти з обох батьків. Аліменти на користь неповнолітніх дітей з їхніх батьків стягуються в процентному численні від заробітку (доходу) останніх. Батьки, що злісно ухиляються від виплати аліментів своїм неповнолітнім дітям, можуть бути притягнуті до кримінальної відповідальності.
Отже, суд захищає права й інтереси всіх членів сім'ї, забезпечує дотримання прав і обов'язків батьків і дітей.
До категорії подружньо-сімейних відносин відносяться також справи про розірвання шлюбу; справи про стягнення аліментів; справи про стягнення аліментів; справи про позбавлення батьківських прав; справи про встановлення батьківства.
Сімейне законодавство надає можливість звертання в суд для запобігання порушення прав і інтересів дітей. Але звертання в суд, на мій погляд, — це крайня міра, що свідчить про те, що сім’я розпадається, або знаходиться на грані розпаду. Тому головна задача, що постає перед подружжям, так само як і перед суспільством і державою, зробити все можливе, щоб ця проблема була дозволена як можна безболісно і були враховані інтереси всіх сторін учасників правовідносин.
Важливим зрізом структури сім’ї є структура комунікації, при вивченні якої найбільш важливим вважається встановлення міжособистісних каналів комунікації і характеру їх функціонування. Структура комунікації суттєво впливає на всі сторони функціонування сім’ї, оскільки характер питань, що обговорюються, культура та інтенсивність духовного спілкування між подружжям як на стадії формування сім’ї , так і на більш пізніх етапах сімейно-шлюбних відносин багато в чому впливають на згуртованість сімейної групи і задоволення шлюбом, а адекватна структура комунікацій між батьками і дітьми є важливою передумовою успішного виконання сім’єю її виховних функцій.
Таким чином, сім’я одна з найстаріших біосоціальних спільнот нині зазнає велетенських змін. Ці зміни носять глобальний універсальний характер і пов’язані з руйнацією традиційних цінностей і форм сімейного життя і шлюбу. Однак це не означає загибелі сім’ї як такої. Нові часи відкривають нові незнані раніше обрії у стосунках чоловіка, жінки і дитини. Роль соціології полягає саме в тому, що вона здатна вчасно помітити нові явища, дослідити їх, виявити тенденції і перспективи, нагромадити соціологічну інформацію для вироблення виваженої державної сімейної політики, дієвої у масштабах всієї країни. Для вітчизняної соціології це — одне з нових і важливих завдань.
Список використаної літератури:
П. П. Марчук. Соціологія. Тернопіль, 1998р.
Є.