Пошукова робота

на тему

Пcихоаналіз: історія, методи, особливості

Загальне розуміння психоаналізу Фройдом вкладається в його коротке визначення, а саме – “наука позасвідомих душевних процесів” (1926, с. 300). Він (Фройд) розглядав психоаналіз і як частину психології (“глибинна психологія”), і як частину наукового пізнання. За освітою Фройд був фізіологом, неврологом і психіатром, а тому в його способі мислення можна знайти впливи Herbart’a, Helmholz’a, Bruche та інших. Головні джерела його теорії моделей зводяться перш за все до психології, хоча частково тут мають місце витоки з біології, фізіології і фізики. Розвиток теоретичних концепцій (окрім самого З.Фройда) можна знайти в роботах Drenner’a, Waclder’a, Bally, а також в колективній монографії під ред. Humberto Nagera.

Історія. Задовго до створення свого імені в психології Фройд був відомим в науковому світі завдяки роботам з області дитячого церебрального паралічу та афлезій. Його професура у Відні була “затримана” на декілька десятиліть не тільки з расових причин, але й із-за його характерологічних особливостей. До лікарської практики він звернувся швидше вимушено – за браком грошей, займаючись масажем, гідротерапією, електростимуляцією і т.п. В 1887 році під впливом Шарко Фройд сконцентрував свої терапевтичні зацікавлення на гіпнозі, але вже з 1889 року змінив його на “метод катарсису”. Цей метод Фройд почав розвивати разом з довголітнім соратником і другом J.Brener’om, відштовхуючись від відомого клінічного випадку “Анни О.” (Бернт фон Панненгайм). В гіпнотичному стані ця пацієнтка виражала свої думки у вигляді вільних асоціацій і Бройєру залишалось лиш уважно слухати та реєструвати почуте. Анна О., будучи в стані виразної істеричної регресії, розмовляла тільки англійською мовою і сама називала процедуру лікування “Talking Gure “ або “Chimneu Sweeping”. Бройєр же зумів своєчасно зорієнтуватись в ситуації, прийшовши до висновку, що подібна продукція пацієнтки може мати для перебігу її захворювання важливе значення. Спільно з Фройдом була запропонована теорія “катарсису” – лікування як звільнення “загубленого” в глибинах психіки афекту і повернення його у нормальну колію “відреагування”.

Фройд також зрозумів, що для цього методу гіпноз є свого роду перешкодою; поглиблюючою суперечливість між “ викриваючою” (anfdeckende) і “прикриваючою” (rudeckende) техніками. З 1892 року він застосовує “техніку концентрації” з накладанням руки на чоло пацієнта з метою вивільнення “витіснених” переживань (це поняття появляється вперше в 1895 році). На цей час для Фройда стало ясним, що причини наявної симптоматики полягають у “витіснених”, більш ранніх переживаннях. Звідси, спроби видозмінювати техніку так, щоб якомога ефективніше видобувати “забутий” психічний матеріал – причому видобувати не будь-як, а добиваючись “афективного відреагування”. Отже, вже на початку психоаналізу в основу його розвитку було покладено визнання того факту, що для розпізнавання хвороби малоцінним виявляється тільки лиш викривання прихованого змісту переживань пацієнта, якщо це викривання не супроводжується емоційним відреагуванням. З визнанням цього факту у психотерапію входить пасивна постава терапевта, яку Фройд обмежує до уважного вислуховування пацієнта і інтерпретаціїї його переживань. В центр психотерапевтичної процедури відтепер ставляться поняття “перенесення” і “опору” (спротиву-прим. перекл. О.Ф.).

Сучасний стан. Сучасний стан психоаналізу тісно пов’язаний з модерними концепціями неврозу. Хоча сьогодні існують концепції неврозу, які виходять далеко за рамки класичного психоаналізу (H.Kohut) , однак в загальному обидві теорії мають багато взаємних перетинів . Тому слід спочатку коротко розглянути ці перетини. В своїх основах психоаналіз розглядає неврози як компромісні утворення, спроби вирішення наслідків ре-активованих позасвідомих інфантильних конфліктів. Під цим слід розуміти насамперед спосіб обробки індивідом неуникних конфліктів, які дитина в процесі розвитку (конфлікти, пов’язані з залежністю, автономізацією, самооцінкою, агресією, сексуальністю) “фіксує” на певних конфліктних темах і в певних “місцях” свого розвитку. Спочатку психоаналіз надавав переважаючого значення розвитку сексуальності чи точніше – розвитку сексуального потягу “лібідо” . Фройд, схиляючись до розширеного розуміння концепції сексуальності, будував свою теорію в дуалістичному ключі, протиставляючи лібідо агресивні потяги. Сьогодні цей погляд зазнав значних змін: фіксація впродовж останніх десятиліть розглядається швидше як результат коливань між надмірним піклуванням (розбещеністю) і відмові в піклуванні (недоглядом), що призводить врешті-решт до фрустрації (Фройд: “Людина захворює неврозом з причини недо-опіки [1916 d., c.370] ). Для неврозу, отже, найважливішим є конфлікт у його “увнутрішненій” формі. Мається на увазі певний, соціального типу конфлікт, що виникає спочатку завдяки протидії норм зовнішнього світу автономних запотребувань і бажань дитини, і який надалі зазнає інтерналізації (вбудовування у внутрішню психічну структуру-прим. перекл. О.Ф.) за допомогою процесів ідентифікації (утотожнення з кимось чи чимось –прим.перекл.О.Ф.). Іншими словами, конфлікти дитини з важливими для неї соціальними особами трансформуються в конфлікти між окремими психічними структурами. Наприклад, суперечливості між вимогами і заборонами матері переростає в конфлікт між “Я” і “Над-Я”, тобто в конфлікт між частинами психіки, що відповідають за самостановлення (ідентичність) і тими, які інтерналізують нормативи і цінності зовнішнього світу. Так формується совість і її суперечливості. Такий процес перетворення соціальних конфліктів у інтрапсихічні має для психоаналітичного розуміння неврозу важливе значення, хоча б тому, що таке розуміння привело Фройда до створення моделі психічних інстанцій особистості ( 1923 в.). В доповненя до “Я” і “Над-Я” додається область основних потягів і емоційних запотребувань, або “Воно”. Іноді ця структура доповнюється областю ціннісних та оціночних уявлень індивіда, яка розглядається у якості нижньої інстанції “Над-Я” і називається “Я-Ідеалом”* “Я”, таким чином, визначає біжучий (щоденний) образ способу життя людини, а відтак