3. Первісне суспільство

Первісне суспільство було суспільством рутинним, тобто орієнтованим на традицію, постійне відтворення наявного стану речей. Зміни у ньому відбувалися настільки повільно, що практично залишалися непомітними протягом життя кількох поколінь. Звідси і практичні орієнтації морфологічного світогляду були спрямовані не на творчий пошук нових, більш досконалих форм і способів взаємовідношення з навколишнім світом, а на постійне відтворення традиційного (наявного) стану речей, який уявлявся єдино можливим і тому гармонійним «порядком» буття. Цілком відповідали подібним світоглядним установкам міфологічної свідомості і притаманні їм часові уявлення: час тлумачиться тут як циклічний, а не лінійний за своєю суттю, тобто часовий плин уявлявся процесом нескінченного повторення того, що вже було.

І все ж, яким би малопомітним не був процес розвитку на перших етапах історії людства, його темп неухильно зростав, і нарешті настав час, коли первісна колективність перестала бути єдино можливою, «гармонійною» організацією людської життєдіяльності. Разом з тим втрачає свій сенс і первісна міфологія, яка стала нездатною світоглядно забезпечувати ефективне функціонування нових форм людської суспільності, що розвинулися на руїнах первісного роду. Проте відмирання первісної міфології відбувалося як процес формування на основі елементів, що становили колись (ще в рамках міфології) синкретичну цілісність, автономних форм суспільної свідомості. В нових умовах (і, звичайно, по-новому) ці форми продовжують виконувати світоглядні функції. У такій ролі виступають насамперед релігія та філософія.

0тже, філософія є однією з форм суспільної свідомості, що розвинулася десь коло двох з половиною тисяч років тому на базі первісної міфології, успадкувавши значною мірою в процесі розладу останньої її світоглядної функції) Але що ж у філософії є спільним і що відмінним порівняно з іншими формами суспільної свідомості?

4. Філософія і наука

Вже на ранніх етапах існування філософії її тлумачать як специфічний різновид знання — мудрість, і Звідси походить і саме слово «філософія» (у буквальному перекладі з давньогрецької воно означає «любов до мудрості»). Мудрість, на відміну від буденних уявлень про конкретно-одиничні речі та події і навіть більш загальних уявлень про ті або інші сфери реальності (власне «знання»), близька до сучасного поняття наукового знання. Таким чином, мудрість є знання, максимальною мірою позбавлене чуттєвої конкретності, знання «про причини і начала», про «сутність», «про суще як таке взагалі» (Аристотель). І Філософія, отже, є знання загального, що зближує її з такою формою суспільної свідомості, як наука. Остання, так само як і філософія (на відміну від мистецтва), відображає світ у загальних поняттях. Зближує науку з філософією і та обставина, що філософія, як і наука, прагне логічно обґрунтувати свої положення, довести їх, виразити у теоретичній формі.

Подібно до науки філософія протистоїть релігії — формі суспільної свідомості, що апелює до віри у надприродне і становить емоційно-містичне, ілюзорне відображення людиною стихійних сил природи і суспільства, що панують над людьми. Принципова відмінність філософії та релігії зберігається навіть попри ту обставину, що деякі філософські вчення змістовно можуть виявитися близькими до релігії.

Така близькість філософії та науки є об'єктивним ґрунтом їх тісної взаємодії. Більше того — по відношенню до марксистської філософії ми донедавна навіть вживали вираз «наукова філософія». Проте, незважаючи на сказане, наука й філософія є різними (хай близькими й тісно взаємодіючими) формами суспільної свідомості. Тому будь-яка спроба їх ототожнення спричинюється до тяжких, часом навіть трагічних, наслідків. Такими були наслідки спроб витлумачити філософію за образом і подобою математики або механіки (механіцизм), ще тяжчими були наслідки спроб «натуралістичного» тлумачення філософії Сталіним (сталінізм). Аж ніяк не «кращими» за наслідками виявилися і спроби некомпетентного втручання філософії у справи науки (розправа з кібернетикою та генетикою в СРСР у 40—50-ті роки).

Спільним для філософії і науки, як зазначалось, є принципово теоретичний характер їхніх досліджень. Спільність виявляється і в націленості філософії та науки на пізнання загального, яке тому і є загальне, що включає у свій зміст не просто «суму» наявного (існуючого «тут» і «зараз») одиничного, але й містить у собі все багатство його (одиничного) можливих проявів. Тобто загальне містить у собі не тільки те, що дійсно було у минулому, а й усе те, що могло б бути; не тільки те, що дійсно є тепер, а й усе те, що може бути: не тільки те, що дійсно буде в майбутньому, а й те, що могло б у ньому бути.

Спільна націленість філософії та науки на пізнання загального спрямована принципово по-різному. ( Наука «схоплює» загальне як таке, саме по собі, безвідносно до людських інтересів і оцінок — і в цьому плані наука репрезентує, так би мовити, «незацікавлене», «байдуже» знання. Щодо філософії, то вона обов'язково враховує зацікавленість людини в результатах пізнавальних зусиль, пізнає загальне не просто як діалектичну єдність дійсного і можливого, але й як бажане (чи небажане), не тільки як суще, .але й як належне. Таким чином, на відміну від науки філософія завжди є знання «зацікавлене», «небайдуже», тобто знання світоглядне.

Відмінність між науковою і філософською орієнтацією, виявилася досить чітко вже на ранніх етапах становлення науки та філософії як специфічних форм суспільної свідомості. Розділяючи «мудрість» (філософію) і «знання» (науку), античні мислителі вказували на їх якісну несумірність — «нагромадження знання не навчає мудрості», зауважував Геракліт ще у VI ст. до н. е. Коли ми говоримо, що на перших етапах свого Існування філософія являла собою «сукупне знання»