Розділяючи філософське (світоглядне) знання і знання наукове, ми виходимо з розділення самої реальності на суб'єкт (активну частину реальності, що виступає носієм предметно - практичної, пізнавальної, емоційно-вольової і т. її. активності) і об'єкт. В ролі останнього розглядається реальність, на яку спрямована активність суб'єкта. Суб'єктом, як правило, буває людина (індивід, група, колектив або клас людей, зрештою людство в цілому), оскільки лише людині притаманна активність у названому розумінні. Об'єктом же є, як правило, навколишній світ у цілому або ж у тих чи інших його частинах (об'єктом у цьому плані буває і сама людина, оскільки активність може бути спрямована на саму себе або ж на іншу людину чи людей).

Абстрагуючись у процесі пізнання від самого відношення (пізнавального, предметно-практичного і т. ін.) суб'єкта до об'єкта, набуваємо в результаті пізнання знання про об'єкт сам по собі. Це і є наукове («незацікавлене») знання про природу (фізика, хімія, геологія та ін.), про суспільство (історія, мовознавство та ін.), про людину (антропологія, фізіологія вищої нервової діяльності, психологія та ін.). Однак розглядуваний сам по собі, поза відношенням до об'єкта, суб'єкт втрачає властивості суб'єкта, перестає бути ним, стає просто людиною як біологічною, психічною і т. п. істотою; так само і об'єкт — поза відношенням до суб'єкта він є просто природа (механічна, фізична, людина тощо). Саме у такий спосіб (поза суб'єкт-об'єктним відношенням) розглядувана реальність є предметом науки. Та ж сама реальність, але розглядувана під кутом зору суб'єкт-об'єктного відношення, є предметом філософії.

Отже, предметом філософії є світ у цілому (природа, суспільство і мислення) у своїх найзагальніших закономірностях, розглядуваний під кутом зору суб'єкт-об'єктного підношення.

Незважаючи на те, що якісна відмінність між філософським і науковим знанням «вловлювалася» вже мислителями стародавнього світу, межі між реально існуючою філософією та наукою аж до XIX (а подекуди і до XX) ст. залишалися нечіткими, ніби «розмитими». Поряд з власне філософським (світоглядним) знанням філософія містила в собі безліч «натурфілософських» (таких, що стосуються природи «самої по собі»), релігійно-міфологічних, морально-педагогічних та інших елементів. Саме звідси й виникла ілюзія «універсальності» предмета філософії щодо інших галузей знання (ідея філософії як «цариці наук»), неосяжності та безмежності її предмета. Подальший процес розвитку філософії та інших форм суспільної свідомості був процесом більш чіткого розмежування між ними. Лише для погляду «зі сторони» (поверхового) це виглядало як «розділення» предмета філософії між окремими галузями наукового знання, що «відпочковувалися» від філософії.

Термін «наукова філософія» (або «справді наукова філософія»), що подекуди вживається для позначення марксистської філософії, на відміну від усієї попередньої (домарксистської) і сучасної (немарксистської) філософії, навряд чи має сенс, принаймні у тому розумінні, якому цей термін до цього часу вживався. Широкого вжитку цей термін набув у 40—50-ті роки, коли сформувався «натуралістично» спотворений сталіністський варіант діалектичного матеріалізму як філософії, що має своїм предметом природу. Світоглядом і, отже, справді філософським знання може бути лише в тому разі, коли його предметом є «людина— світ» (суб'єкт-об'єктне відношення), а не сам по собі світ (до того ж зведений лише до природи), чи сама по собі людина.

Сталінізм і справді вдався до спроби «зробити» з філософії науку, але досяг лише того, що невпізнанно деформував марксистську філософію, позбавивши її головного — специфічно-філософського, гуманістично-світоглядного змісту. Аналогічного результату — «розпредметнення філософії» (позбавлення філософії її специфічного предмета, а, значить, і змісту) — досягла і позитивістська філософія. Проголосивши себе «філософією науки», вона здійснила ряд спроб «реконструкції філософії» шляхом «очищення» її від «ненаукових» (світоглядних) елементів. Результатом цих спроб була по суті ліквідація філософії. Отже, вираз «наукова філософія» самосуперечливий (на зразок «дерев'яне залізо», «круглий квадрат» тощо).

Називаючи себе «науковою філософією», сталінізм прагнув «освятити» себе як єдино «істинну філософію», автоматично позбавляючи права на істину (і, отже, будь-яку цінність) усяку підмінну від сталіністської догматичної позиції точку зору. Насправді ж марксистська філософія, вважаючи спою точку зору найбільш обґрунтованою теоретично і найбільш ефективною практично, водночас аж ніяк не заперечу»1 цінності (як теоретичної, так і практичної) не тільки тих або інших філософських теорій сучасної немарксистської філософії, але й цінності (причому по відношенню до сучасності) філософських вчень минулого. Недаремно історія філософії має статус особливого, такого, що зберігає актуальність і для сучасності, розділу філософською знання.

Єдиний сенс, який міг би мати вираз «наукова філософія», це говорити про філософію, яка чітко визначила властиві їй філософські межі і внаслідок цього своїм змістом цілком відповідає своєму предмету. Звичайно, означення «наукова» в цьому випадку може мати не буквальний, а лише метафоричний смисл (науковість як строгість і точність визначеності, відповідності змісту знання своєму предмету). Саме таким вимогам «науковості» (у вищеназваному «метафоричному» смислі) найбільшою мірою, на думку філософів-марксистів, відповідає філософська позиція, запропонована К. Марксом і Ф. Енгельсом. Детальніше цей момент буде з'ясований у наступних лекціях.

Розглядаючи ж філософію щодо її власного змісту (а не у