Сказане про предмет філософії, який у своїй спрямованості на загальні закономірності світу визначається практикою (остання ж, у свою чергу, виражає найфундаментальніше відношення між суб'єктом і об'єктом), вказує на людину як головну, визначальну ланку у системі філософського знання. Слід зазначити, що практика, яка у своєму реальному існуванні постає суб'єкт-об'єктним відношенням, «замикається» саме на людині, оскільки реально існує практично діюча і пізнаюча людина, яка обирає цілі діяння, відчуває і переживає, а зовсім не практика, пізнання, чуття, переживання самі по собі як такі. Звідси — принципово людська, гуманістична спрямованість і зміст філософського знання у його якісній специфічності та визначеності.

Серед численних важливих питань, на які філософія намагається відповісти, основним і питання про підношення мислення до буття. «Велике основне питання всієї, особливо новітньої, філософії,— читаємо у Ф. Енгельса,— є питання про відношення мислення до буття... Філософи поділилися на два великі табори залежно від того, як відповідали вони на це питання. Ті, які твердили, що дух існував раніше природи, і які, виходить, кінець кінцем, так чи інакше визнавали створення світу... склали ідеалістичний табір. А ті, які основним началом вважали природу, примкнули до різних шкіл матеріалізму».

І справді, вже на ранніх етапах своєї історії людина помічає з процесі життєдіяльності існування двох рядів принципово відмінних феноменів, з одного боку, почуттів, бажань, думок, що виражають її ставлення до умов і обставин свого існування, і, з іншого — того, на що ці почуття, бажання, думки спрямовані, до чого вони відносяться. Перші сприймаються людиною як щось «внутрішнє», духовне, ідеальне; друге ж — як «зовнішнє», тілесне, матеріальне. Перший ряд явно зв'язаний з самою людиною оскільки виражає саме її відношення до того, що знаходиться за межами самої людини. Що ж до другого ряду, то він протистоїть людині як щось «поза» нею існуюче. Почуття, бажання, думки ніби репрезентують людину у її протистоянні світові. Зрозуміло тому, що вихідне відношення «людське тіло», «свідомість» безпосередньо набирає форми «дух містить — природа», «мислення — буття».

Основне питання філософії, визначаючи позицію філософа щодо його належності до матеріалізму чи ідеалізму, окреслює водночас і його позицію відносно решти питань і проблем, що виникають у процесі філософського осмислення світу. Оскільки ж позиції ці протилежні, то між матеріалізмом та ідеалізмом протягом усієї історії філософії точиться боротьба. Варто, однак, застерегти від спрощеного тлумачення терміна «боротьба». В філософії поняття «боротьба» не означає такого відношення, у якому один з «контрагентів» обов'язково мусить бути знищеним чи, принаймні, «переможеним». Боротьба матеріалізму та ідеалізму — це таке відношення між цими філософськими напрямами, і) якому вони взаємно стимулюють один одного, збагачуються тематично і змістовно. Тому не можна зводити історію філософії до історії самого лише ідеалізму чи історії матеріалізму.

І ще одне важливе зауваження — у різні історичні епохи як матеріалізм, так і ідеалізм набирають різних форм свого конкретного виявлення. Відповідно різними є і конкретні історичні форми вияву боротьби матеріалізму та ідеалізму. Особливу увагу слід звернути на вищенаведене формулювання Ф. Енгельсом основного питання філософії, котре у нашій філософській літературі фактично править за «еталонне». Не слід це формулювання, як це нерідко трапляється з висловлюваннями класиків, вважати чинним на всі часи і для всіх народів. Йдеться про те, що форма основного питання філософії неодноразово змінювалася протягом історії філософії, так само як і форми матеріалізму та Ідеалізму, форми їх боротьби. У глибокій давнині це питання ставилося як питання про взаємовідношення тіла і душі (остання при цьому мислилася як особливого роду «предмет», «річ», що знаходиться в тілі живої людини і покидає його в момент смерті). Пізніше, у середні віки, основне питання філософії виступає як питання —¦ чи світ створений богом, чи він існує однобічно? І тільки у Новий час основне питання філософії набирає тієї форми, у якій ми його сформулювали вище, пославшись на Ф. Енгельса, як питання про відношення мислення до буття.

Матеріалісти вважають, що принципово правильним є матеріалістичне вирішення основного питання філософії: що ж до ідеалістичного його вирішення, то воно оцінюється як принципово помилкове. Варто, однак, зазначити, що теоретично строго довести істинність першого і помилковість другого вирішень неможливо, оскільки в теоретичній системі матеріалістичної, як і ідеалістичної, філософії обидва вирішення відіграють роль вихідних положень (своєрідних філософських «аксіом», котрі, як відомо, не доводяться і не спростовуються). Щодо такого роду положень, то принципову оцінку їм може дати тільки практика (згадаймо ленінське міркування про аксіоми як результат «мільярди разів повтореної практики»).

Цілком зрозуміло, чому домарксиський матеріалізм, будучи принципово правильною позицією з огляду на вирішення основного питання філософії, не міг послідовно витримати цю позицію — йому були притаманні істотні недоліки й обмеженості, головна з яких полягає в тому, що реальність розглядалася «тільки в формі об'єкта» (суто теоретично, «споглядально» і зрештою не по-філософськи), і «не як людська чуттєва діяльність, практика, не суб'єкт » (Маркс). Лише прийнявши вихідним пунктом практику (до того ж витлумачену гуманістично), зблизивши її зміст з поняттям «суб'єктивності», К. Маркс і Ф. Енгельс вперше в історії філософії спромоглися поставити на реальну основу і «спір про дійсність чи недійсність мислення», тобто про обґрунтування матеріалістичного (і спростування Ідеалістичного) вирішення основного питання філософії. Історії філософі! відомі