Говорячи про первинність духовного (ідеального) по відношенню до матеріального, ідеалісти виходять з дійсного, цілком реального факту. Йдеться про те, що в рамках людської діяльності її матеріальному результатові завжди переду* ідеальне уявлення про цей результат — задум, проект, ідеальна ціль діяння. Але твердження про первинність ідеального щодо матеріального є істинним лише у певних межах — оскільки йдеться саме про людську діяльність. У більш широкій перспективі, якщо, наприклад, порушити питання про походження самих ідеальних цілей, які передують матеріальному результатові, виявиться, що самі ідеальні цілі є відображенням певних матеріальних чинників — у даному випадку матеріальних потреб, що породжують саму необхідність діяння у певному напрямі. Інакше кажучи, ідеальне врешті-решт постає породженням матеріального, вторинним по відношенню до останнього.

Цілком зрозумілою особливістю людської свідомості є та обставина, що в процесі пізнання вона фіксує увагу не взагалі на всьому існуючому одразу, а лише на певних сторонах і відношеннях реальності, саме тих, які цікавлять людину у даний момент. Помилка, заблудження виникають лише тоді, коли тим або іншим цілком достовірним у певних межах констатаціям і твердженням надається абсолютне (таке, що виходить за вказані межі) значення. Істина внаслідок такої абсолютизації неминуче перетворюється на заблудження. Саме це, наголошують марксисти, і трапляється з ідеалістами, коли відносна (обмежена певними рамками) самостійність свідомості, її здатність спричиняти активний зворотний вплив на матеріальні обставини, породженням яких вона є, тлумачиться ними як абсолютна, така, що не має жодних рамок чи меж.

У залежності від того, які саме сторони свідомості абсолютизуються, виникають дві основні форми ідеалістичної філософії — суб'єктивний ідеалізм (якщо абсолютизуються ті або інші сторони духовного життя людського індивіда — індивідуальна свідомість, воля, емоції, відчуття тощо) або об'єктивний ідеалізм (якщо абсолютизується об'єктивний зміст свідомості, переважно її раціонально-логічна сторона). Оскільки обставини абсолютизації виявляються тут пов'язаними з певними особливостями самого пізнавального процесу, марксисти називають це джерело виникнення ідеалізму гносеологічним. Гносеологічне теоретико-пізнавальне коріння ідеалізму досить тісно пов'язане з життєво-суспільними відносинами.

Матеріалістична чи ідеалістична відповідь на питання про відношення мислення до буття визначає основні світоглядні орієнтації людини у світі, характер спрямування її практичного діяння на світ. Питання про відношення мислення до буття має ще і другу сторону. Йдеться про те, як «відносяться наші думки про світ, що нас оточує, до самого цього світу? Чи спроможне наше мислення пізнавати дійсний світ?» (Енгельс). Філософи формулюють це питання як про тотожність мислення і буття.

Значна частина філософів позитивно відповідають на другу сторону основного питання філософії, тобто вважають світ пізнаваним. Насамперед до них належить більшість філософів-матеріалістів, оскільки їхня теза про похідний від матерії характер свідомості цілком логічно приводить до ідеї відображення матерії свідомістю. Якщо свідомість породжується матерією, то вона не може бути чимось принципово «чужим» матерії, повинна у своїх основних змістовних характеристиках збігатися з тим, що її породжує.

Не заперечують пізнаваності світу і багато хто з ідеалістів (головним чином — об'єктивні ідеалісти), вважаючи цілком логічним «співпадання» думки з «дійсністю», оскільки сама дійсність, будучи ідеальною, «споріднена» з думкою. Проте пізнаваність світу розглядається об'єктивними ідеалістами вже не як відображення реальності думкою, а як їх тотожність (збіг, «злиття»). Типовою в цьому плані є позиція Гегеля. А по навіть такі прихильники ідеї відображення, як матеріалісти ХVII —XVIII ст., розуміли його «дзеркальне» відтворення у свідомості рис і характеристик Дійсного, наявного стану речей. Матеріальний світ тлумачився як лише наявний, дійсний, даний стан речей, тобто, за словами К- Маркса, «брався» лише «у формі об'єкта». Звідси нездатність пояснити творчий зміст свідомості, що є відображенням можливостей, тобто усієї повноти матеріального буття. Останні" «випадали» з поля зору домарксиського матеріалізму, оскільки вони не існують ніколи «у формі об'єкта».

Крім того, цей матеріалізм зіткнувся з трудністю пояснення (на основі «дзеркального» уявлення про відображення) природи відчуттів кольору, запаху, смаку тощо. Адже червоне, синє, солодке в самій дійсності не існують. Ці відчуття не «схожі» у «дзеркальному» розумінні слова на ті фізичні, хімічні та інші чинники, діяння яких на органи чуттів спричиняють виникнення відповідних відчуттів. Уже в XVIII ст. англійський філософ-матеріаліст Дж. Локк, натрапивши на цю трудність, не зміг дати їй вірогідного пояснення, внаслідок чого в його філософії з'являються нотки сумніву в самій ідеї пізнаваності світу.

У XIX ст. інший англійський мислитель Т. Гекслі, який стояв на позиціях природничо-наукового матеріалізму, категорично заявив про непізнаваність фундаментальних основ реальності (насамперед матерії, свідомості, причинності), назвавши свою позицію агностицизмом. З того часу агностицизмом почали називати філософську позицію,