Однак існує дещо інше, що представляється мені більш помилковим припущенням, яке лежить в основі психоаналітичної теорії, і, нажаль, практики, котре ми можемо назвати "пандетермінізмом". Під цим я розумію будь-яку точку зору на природу людини, котра ставиться без належної уваги, або ігнорує внутрішню здатність людини вільно обирати та інтерпретує людське існування на мові простої динаміки.

Людина, будучи істотою кінечною, ніколи не зможе повністю вивільнитися з пут, які прив'язують її до різноманітних сфер, в котрих вона зіштовхується з умовами, котрі неможливо змінити. Тим не менш, завжди залишається деяка свобода, що дозволяє їй приймати рішення. У межах рамок, якими б вузькими вони не були, людина може рухатися вільно; тільки завдяки цій позиції, яку вона посідає відносно будь-яких обставин, у котрих їй доведеться жити, людина може бути справжньою людиною. Це справедливо по відношенню до біологічних, психологічних та соціологічних фактів та чинників. Соціальне оточення, спадковість та інстинктивні потяги можуть обмежувати рамки людської свободи, але самі по собі вони ніколи не зможуть позбавити людину здатності посідати будь-яку позицію по відношенню до всіх цих умов.

Я хочу проілюструвати це на конкретному прикладі. Декілька місяців тому я сидів у віденській кав'ярні з відомим американським психоаналітиком. Був недільний ранок, чудова погода, і я запросив його з собою в гори. Він емоційно відмовився, зауваживши, що його глибока нелюбов до лазіння по горах пов'язана з дитячими переживаннями. Батько брав його, хлопчака, з собою у довгі мандри по горах, і скоро він зненавидів такі експедиції. Таким чином, він хотів пояснити мені той дитячий обумовлюючий процес, котрий не дозволив йому розділити мій ентузіазм підкорювача крутих скель. Прийшла моя черга сповідатися, і почав розповідати про те, як мій батько також брав мене з собою у поїздки по уїк-ендах, котрі я зненавидів, тому що вони були дуже стомлюючими та неприємними. Але, незважаючи на все це, я став інструктором скелелазіння в альпіністському клубі.

У межах кордонів, якими б вузькими вони не були, людина може рухатися вільно; тільки завдяки цій позиції, яку вона посідає відносно будь-яких обставин, у котрих їй доведеться жити, людина може бути справжньою людиною.  

Чи впливають які-небудь обставини, внутрішні або зовнішні, на конкретного індивіда або ні, та в якому напрямі здійснюється цей вплив — все залежить від індивідуального вільного вибору. Не умови примушують мене, а я визначаю, піддаватися ним чи ні. Нема нічого такого, про ще можна було б сказати, що це повністю обумовлює людину, не залишаючи їй хоча б найменшої свободи. Ніякі події, ніякі сили не в змозі повністю обумовити смисл буття людини. Людина, зрештою, робить це сама. Вона визначає не лише свою долю, але також саму себе, оскільки формує та оформляє не лише шлях свого життя, але також своє власне "я". У відповідності з цим людина не лише відповідальна за те, що вона робить, але також за те, якою вона є, тому що людина не лише поводиться у відповідності з тим, якою вона є, але також стає такою, якою вона робить себе своєю поведінкою. Нарешті, людина стає такою, якою зробила себе сьогоднішню із себе вчорашньої. Замість того, щоб повністю підкоритися яким-небудь умовам, вона створює саму себе. Події та фактори являють собою ніщо інше, як сирий матеріал для таких самостворюючих дій, та людське життя є нерозривним ланцюгом таких дій. Вони являють собою інструменти, засоби для досягнення мети, поставленої самою людиною.

Безсумнівно, таке бачення людини являє собою дещо протилежне тій концепції, котра заявляє, що людина є продуктом, або наслідком, низки різноманітних причин. З іншого боку, наше твердження людського буття як акту самостворення відповідає базовому посиланню, що людина не просто "є", але завжди вирішує, якою вона буде у наступний момент. У кожний момент людина постійно формує та кує свій власний характер. Таким чином, кожна людина має шанс у будь-який момент змінитися. Це — свобода змінюватися, і ніхто не повинен заперечувати право у будь-який момент скористатися нею. Ми ніколи не зможемо передбачити майбутнє людини — це можливо лише у рамках статистичних даних, які відносяться до цілої групи. Сама особистість принципіально непередбачувана. Всі передбачення будуть базуватися на біологічних, психологічних або соціологічних впливах. У будь-якому разі, однією з основних якостей людського буття є здатність виникати з цих умов та бути вище них — виходити за їх межі. Так само людина, зрештою, виходить за межі самої себе. Людина виходить за межу самої себе настільки, наскільки вона змінює свій власний характер.

Хочу привести наступний випадок. Він стосується доктора Д., єдиної людини з тих, з ким мені доводилося зіткатися за все моє життя, котрого я сміливо можу наректи сатанинською істотою. В той час, коли я знавав його, він носив прізвисько "масовий вбивця Штейнхофа",— таку назву носила велика психіатрична лікарня у Відні. Коли нацист почав здійснювати свою програму ейтаназії, він орудував усім і настільки фанатично виконував доручену йому роботу, що намагався не дозволити жодному з психотиків уникнути газової камери. Парадоксально, але ті кілька пацієнтів, котрим вдалося врятуватись, були євреями. Трапилося так, що невелика палата у єврейському будинку для літніх залишалась невідомою доктору Д., і, хоча гестапо, котре інспектувало цей інститут, забороняло допуск