КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з курсу

“Основи психології та педагогіки”

Тема: “Природа емоцій і їх роль в життя людини”.

Тема 21: “Природа емоцій і їх роль в житті людини”

ПЛАН

І. Вступ.

ІІ. Взаємозв’язок пізнавального та афективного.

ІІІ. Емоції. Природа емоцій.

1.Природа емоцій.

2.Характеристика емоцій.

3.Емоції і почуття.

4.Емоції і виразні рухи.

5.Афекти і настрої

а) переключення;

б) передбачення;

в) просторово-часове зміщення емоцій;

г) настрій;

д) пристрасть;

е) страх;

є) цікавість;

ж) страждання;

з) гнів;

к) відраза;

л) сором.

І.Вступ.

Якщо людина вміє розбиратися у своєму психічному світі їй значно легше розв’язувати складні життєві проблеми, вступати в спілкування з іншими людьми, добиватися їхньої допомоги і уваги. Розібратися у собі – це передовсім розібратись у своїх переживаннях, визначити, що хвилює, а що – залишає байдужим. Кожна людина має коло своїх уподобань, симпатій та антипатій: одна емоційна дуже чутлива, вміє співпереживати; інша не звертає уваги на почуття та емоційний стан іншої людини, не вважає це істотним; одна вміє контролювати інтенсивність проявів своїх емоцій і почуттів, інша ж неспроможна до цього; одна вміє відчувати величезну гаму переживань, іншій це недоступно. У переживаннях індивідуалізується психічний світ особистості. Афективний простір – то її потяги, емоції, її переживання, пов’язані з пізнанням і самопізнанням, то її воля, що викликає завдяки потягам та емоціям і визначає дії, вчинки та й усе життя особистості.

Славетний філософ Спіноза вважав, що для певної свободи волі людина має пізнати не лише зовнішні обставини свого буття, а й власні афекти і пристрасті. Такі пізнання передбачає не усунення пристрастей, а владу над ними. Згадаймо відоме висловлення, що потоки пристрастей злили більше міст і поселень і коштували більших людських жертв, між потоки стихій і ураганів. Уважаючи, що наймогутнішим збудником душі є пристрасті. Декарт запропонував для визначення порядків душі термін “емоції”.

ІІ. Взаємозв’язок пізнавального та афективного.

Пізнаючи світ, людина по різному сприймає предмети і явища. Одні події викликають захоплення, інші – печаль, гнів, тощо. Захоплення, грів, радість – все це прояви суб’єктивного ставлення людини до навколишніх предметів і явищ, емоційні переживання її. Отже, емоції – це психічне відображення у формі переживання життєвого смислу явищ і ситуацій. Усе наше життя – процес раціонально оволодіння знаннями, фактами, теоріями. Але ми прагнемо оточити себе речами і людьми, які нам подобаються, до яких ми прив’язані емоційно. Досвід підказує, що навчання через переживання нерідко буває ефективнішим, ніж засвоєння фактів. Ми не просто реагуємо на ті чи інші подразники середовища, ми пізнаємо їх через відчуття і сприймання, орієнтуючись на значення для нас цих подразників і відчуваючи при цьому задоволення чи незадоволення, яке спонукає до подальших дій.

У взаємодії людини з навколишнім світом виникають знання й емоції. які ми умовно відносимо до пізнавальної складової процесу взаємодії. В емоціях через переживання пізнається значущість (недоліки чи переваги) предметів довкілля. Всі судження про значення цих предметів формуються на основі емоцій. Звідкіля знаємо, що Пушкін і Шевченко великі поети, а Рафаель чудовий живописець? Ці судження сформувались завдяки почуттям гармонії й краси, які охоплюють нас при спогляданні шедеврів цих геніїв. Так вважав М.Я.Грот, російський психолог кінця ХІХ ст..

ІІІ. Емоції. Природа емоцій.

1.Різноманітні реакції організму на ситуацію пов’язані з виникненням емоцій. Існує інстинктивна координація між актом сприймання і реакціями організму. Сприймання як активний процес передбачає, що об’єкт або ситуація сприймаються не лише так, як вони існують, а й у своєму емоційному значенні: ми сприймаємо появу вівчарки не лише на собаки, а й як хижака, що нам загрожує. Будь-який акт передбачає наявність стимулу й відповіді. Поява стимулу супроводжується активацією, його вибір зумовлюється потягом, а форма відповіді, спосіб поведінки відображають координацію між стимулом і відповіддю. Емоція виникає щоразу, коли задоволення потреби не відбувається, коли дія не досягає цілі. Якщо предмети чи явища задовольняють потреби людини або полегшують задоволення їх, то в неї виникають позитивні емоції, якщо ні – негативні.

Емоція може викликати порушення пам’яті, навичок, заміну складних дій легшими, простішими. Ця дезорганізація зумовлюється активною реакцією суб’єкта відповідно до ситуації. Дезорганізація може бути корисною в певній ситуації (заплакати, щоб вплинути на іншу людину; виявити наполегливість у подоланні труднощів). Людина, як суб’єкт, що пізнає і змінює світ, не байдужа до нього. “Око людського пізнання не сухе, навпаки зволожене пристрастями і волею” (Ф.Бекон). Людина не безсторонній споглядач подій, вона їх активний учасник.

2.Емоції – це специфічна форма взаємодії людини з навколишнім світом з середовищем, спрямована на пізнання світу та свого місця в ньому через саму себе. Ця специфічність виявляється в суттєвих якостях позитивного і негативного полюсів емоцій. Згідно з трьохвимірною теорією емоцій В. Вундта, в емоціях присутні полярність приємного і неприємного, протилежності напруження і і розрядки, збудження і пригніченості. Поряд із збудженою радістю (радістю-тріумфом) існує радість спокійна (радість – умиротворення, радість – зворушення) і радість напружена) радість палкої, жагучої події радість тремтливого очікування). Відповідно існують напружений смуток (тривога); збуджений смуток, близький до відчаю і тихий сум, в якому відчувається розрядка, смуток, що тяжіє до меланхолії. Власний досвід підказує кожній людині, що саме вона відчуває: щастя, печаль чи страх; вона знає, що вони відрізняються за внутрішніми переживаннями і за зовнішнім виглядом. Водночас, емоції взаємодіють одна з однією – радість послаблює страх, печаль посилює відчай. Названі особливості виступають характеристиками емоцій. Це - якісні характеристики:

*знак – позитивні чи негативні;

*людяність - страх, грів,