ТЕМА 4
План
Вступ
1.Поняття “Цивілізація”
2. Погляди О. Тоффлера.
3.) Погляди та теорії розвитку цивілізації А. Тойнбі
4.) Співвідношення теорій розвитку цивілізацій.
5.) Техногенез цивілізації
Висновок
Список використаної літератури.
Вступ
Поняття “цивілізація” в сучасному розумінні слова – для позначення певного етапу в розвитку суспільства – з’явилося ще у ХVІІІ ст. Його вперше вжив Мірабо-старший в опублікованому в 1756 p. трактаті “Друг людей”. Взагалі виникнення цього поняття була пов’язана з поширеним в епоху Просвітництва уявленням про перевагу раціонально мислячих і діючих європейців над іншими, “непросвіщеними”, “варварськими” народами. З того часу європоцентризм став причиною широкого розповсюдження поняття “цивілізація”. До середини XIX ст. уявлення про цивілізацію як результат добробуту, виховання і доброчинності європейців усе більше ставало предметом самолюбування, ідеологізованим нормативним поняттям, що втрачало пояснювальну силу як категорія науки.
1 Поняття “Цивілізація”
Зараз немає єдиного уніфікованого поняття “цивілізація”, тлумачення якого задовольнило б усіх. У різні часи існувало й існує зараз кілька пояснень слова “цивілізація”:
1) синонім культури – історично визначеного рівня розвитку суспільства, творчих сил і здібностей людини, який виражається насамперед у створюваних нею матеріальних і духовних цінностях;
2) рівень, ступінь суспільного розвитку, що проявляється в сукупності культурних надбань як таких (наприклад, антична цивілізація – унікальна культура, яка покладена в основу європейської культури наступних епох);
3) ступінь суспільного розвитку, яка слідує за дикістю і варварством (за Л. Морганом і Ф. Енгельсом). Дикість – назва першого етапу людської історії, який бере відлік з появою людини й закінчується виникненням гончарства. Це час становлення самої людини і раннього родового ладу (припадав на палеоліт і мезоліт). Варварство – другий етап історії людства. Розпочався з виникненням гончарного виробництва і завершився з появою писемності;
4) стадія занепаду і вмирання культури, втрати людством творчих сил (визначення німецького філософа О. Шпенглера, яке він запропонував в опублікованій у 1918 p. першій частині книги “Занепад Європи”);
5) характеристика капіталізму в цілому (таке вживання характерне для XIX ст.).
Сучасні соціологи, політологи, історики найчастіше під цивілізацією мають на увазі сукупність унікальних економічних, соціальних, політичних, духовних, моральних, психологічних, ціннісних та інших структур, які відрізняють одні історичні спільноти людей від інших. Тобто, поняття “цивілізація” означає в першу чергу рівень соціального прогресу суспільства на певному історичному етапі його розвитку.
Прикладом такого розуміння цивілізації може бути теорія “стадій росту” американського соціолога У. Ростоу і концепція “трьох хвиль” американського футуролога О. Тоффлера. У. Ростоу в працях “Стадії економічного росту. Heкoмyніcтичний Маніфест” і “Політика і стадії росту” обгрунтував п’ять стадій суспільного розвитку: 1) традиційного або аграрного суспільства; 2) перехідного суспільства, коли створювалися передумови індустріальної революції; 3) суспільства промислової революції (“стадія зрушення”); 4) стадію зрілості індустріального суспільства; 5) постіндустріальне суспільство як ера високого масового споживання.
2. Погляди О. Тоффлера.
О. Тоффлер свою політичну концепцію виклав у трилогії “Футурошок”, “Третя хвиля” і “Зміщення влади”. У першій книзі він відзначив, що політичним наслідком для суспільства має бути розширення демократії, а в другій представив історію у вигляді “трьох хвиль цивілізації”, які послідовно змінюють одна одну: перша призводить до встановлення сільськогосподарської цивілізації, друга – індустріальної, третя – інформаційної. “Третя хвиля” характеризується домінуванням ЗМІ та використанням наукових досягнень у всіх без винятку сферах суспільного життя.
В основі цих концепцій знаходиться лінійно-стадіальне розуміння цивілізації: вона є стадією у процесі поступального розвитку людства до єдиної світової цивілізації. Ці теорії об’єднує також поняття сучасної (або світової) цивілізації. Найчастіше (хоча й далеко не завжди) сучасна цивілізація при цьому наділяється рисами, характерними для розвитку західного суспільства – ринкова економіка, яка грунтується на визнанні приватної власності абсолютною цінністю; демократичний політичний режим; правова держава; реалізація широкого кола прав і свобод людини; автономія особистості, взаємна відповідальність суспільства й особи.
3.) Погляди та теорії розвитку цивілізації А. Тойнбі
Дещо інший підхід до типології й характеристики цивілізацій використав англійський історик і філософ А. Тойнбі. Він виходив з теорії локальних цивілізацій, яка заперечувала європоцентристські лінійно-стадіальні схеми. Ще у 1819 p. поняття “цивілізація” почало вживатися у Франції в множині. Впродовж 30 – 40-х pp. XIX ст. зміцніли погляди про багатоманітність шляхів розвитку різних народів, про роль релігії у зародженні цивілізацій і про строкатість вірувань як причину різноманітних образів локальних цивілізацій. Через 100 років А. Тойнбї опублікував багатотомну працю “Пізнання історії”, де він виокремив і охарактеризував кілька типів цивілізацій. Насамперед, це цивілізації “первинні” – нерозвинуті, пристосовані до життя у певних географічних умовах, слабкі, які легко виникають і легко гинуть. Другий тип – “вторинні” цивілізації, які виникають у відповідь на “виклик”, що змінив умови їхнього початкового існування. Нарешті, “третинні” цивілізації – виникають на основі формування єдиних релігій і церков із “вторинних” цивілізацій. На середину XX ст., на думку А. Тойнбі, залишилося 7 – 8 із понад 30 цивілізацій, які існували (уже у виданні своєї книги в 1991 p. він писав про 13 самостійних цивілізацій). Цивілізації розвиваються незалежно одна від одної і їх загибель неминуча, якщо не вдасться сформувати єдину вищу релігію, створити на її основі “вселенську церкву” і “вселенську державу”, тобто перейти до “третинної цивілізації”.
4.) Співвідношення теорій розвитку цивілізацій.
Водночас розвиток теорії показав, що, по-перше, обидва концептуальні підходи мають рівні права на існування, а, по-друге, між лінійно-стадіальними і локальними моделями цивілізацій існують не тільки роз’єднуючі відмінності, але й насамперед об’єднувальні моменти. Виходячи з цього, можна виділити кілька сильних сторін цивілізаційного