ТЕМА 9. Виправно-трудова психологія.

План лекції.

1. Виправно-трудова психологія досліджує психологічні сторони перевиховання осіб, які скоїли злочини, залучення їх до трудової діяльності і адаптації до нормального існування в нормальному соціальному середовищі, динаміку особи засудженого, фактори, які впливають на його перевиховання, структуру колективу засуджених, а також розробляє практичні рекомендації по перевихованню та ресоціалізації засуджених.

Являючись покаранням за скоєний злочин, кримінальне покарання переслідує взаємопов’язані і взаємообумовлені цілі виправлення, перевиховання засудженого і попередження вчинення злочину як засудженим, так і іншими особами.

Покарання має три завдання: покарати, виправити і перевиховати засудженого, а також попередити злочин (загальна і спеціальна профілактика). Всі вони мають різну психологічну основу, свій психологічний механізм.

Можливість виправлення і перевиховання засудженого базується на властивості людської психіки змінюватися під впливом спеціально організованого зовнішнього середовища, тобто на її пластичності.

Спеціальне попередження, тобто попередження відносно окремих осіб, які вже скоїли злочини, досягається створенням в процесі виконання покарання таких умов, такого “психологічного клімату”, які повинні виключити або зашкодити вчиненню цими особами нових злочинів.

Психологічна основа загального попередження полягає в тому, що у свідомості осіб, які хочуть вчинити злочин, завжди виникає образ можливих страждань, заснований на сприйнятті ряду конкретних справ.

Досліджуються особистісні структури, які сприяють подоланню руйнівного впливу антисоціального середовища, розробляються методи соціальної підтримки, саморегуляції, самоуправління, управління гострою конфліктною ситуацією і подолання її в рамках, визначених законом, мораллю і етикою.

Юридична психологія розробляє також нові напрями ре соціалізації: участь у формуванні особистості ув’язненого психологів, психотерапевтів. Досліджується в цьому процесі роль релігійних установ та сповіді як стану катарсису, який сприяє глибокому переформуванню особи злочинця.

2. Крім головних факторів (праця, режим, колектив і виховання), які діють постійно, на засудженого можуть впливати факультативні фактори. Це сім’я засудженого, його дружні зв’язки на волі, участь в художній самодіяльності, навчання та ін.

Колектив засуджених складається з окремих елементів – особистостей, які, в свою чергу, утворюють різні групи. Головне місце в структурі колективу займає актив – група засуджених, які твердо стали на шлях виправлення, приймають участь в трудовому процесі і суспільному житті, активними діями сприяють перевихованню інших засуджених.

Група резерву – подібна до групи активу, але не допомагають у перевихованні інших.

Група пасиву – засуджені, які вагаються при виборі стратегії нової поведінки.

Остання група – важковиховувані – особи, які не стали на шлях виправлення, ухиляються від праці, перешкоджають виховному процесу.

Виправно-трудова психологія в аналізі і оцінці особи засудженого виходить з оптимістичного прогнозу: в кожній людині можна виявити позитивні риси, які б важкі злочини вона не скоїла. Спираючись на ці позитивні риси, можна приступити до переробки і формування соціально-позитивної особистості.

Правильне вирішення конфліктів і психопрофілактика мають важливе значення для виправлення і перевиховання засуджених.

Дослідження динаміки особистості засудженого приводить до висновку, що її розвиток в таких особливих умовах (позбавлення волі) підкоряється певним закономірностям і складається з ряду етапів.

Шість етапів (арешт, вступ вироку в законну силу, прибуття в колонію, перші 6-8 місяців перебування у ВТУ, за 3-8 міс до звільнення, звільнення з ВТУ), є “критичними” в динаміці особи засудженого: в цих точках проходить різка зміна станів, установок і спрямованості особи засудженого.

3. Всіх осіб, які звільняються з місць позбавлення волі, можна поділити на три категорії: особи, які виправилися в період відбуття покарання, особи з дефектами виховання, особи, які не виправилися в процесі відбуття покарання.

Процес адаптації, пристосування до умов нормального існування в нормальному соціальному середовищі після тривалого строку позбавлення волі – складне явище, яке потребує вольових зусиль, високих моральних якостей, добре розвиненої правосвідомості. Людина повинна в короткий термін відновитися і набути ряд навиків. Успіх адаптації залежить від трьох груп факторів.

До першої групи належить особа самого звільненого: його світогляд, риси характеру, темперамент, правосвідомість, мораль, етика, спеціальність та ін.

До другої – умови зовнішнього середовища. Наявність житла, прописки, сім’я, робота, взаємовідносини з трудовим колективом, тактика працівників міліції, які здійснюють нагляд.

До третьої відносяться умови, в яких знаходився засуджений ВТУ і які позначаються на його поведінці в перші місяці волі: організація трудового процесу, структура колективу засуджених, строк перебування у ВТУ, навчання, виховний вплив адміністрації.

Процес адаптації звільнених з ВТУ завершується в основному до 3 років, а переважно до 1 року з моменту звільнення. Найважчими для адаптації є період до 3 (6) місяців. В цей час потрібно найбільш інтенсивно працювати над управлінням процесом соціальної адаптації звільнених, здійснювати суворий контроль за їх поведінкою в побуті, в громадських місцях.