Реферат на тему:

Монтень. “Досліди”. Роль інтроспекції та психологізму.

Твори філософа й гуманіста Монтеня можна читати, починаючи з юності, і повертатися до них усе життя, - вони завжди будуть залишатися для людини цікавими та пізнавальними. Наш життєвий досвід, накопичуючись та збагачуючись, буде все більш плідно проектуватися на “Досліди”. “Я зовсім не повчаю, лишень повідаю, “ – стверджує він у своїй книзі. Незважаючи на це, ми вчимося в Монтеня – розширюється наше розуміння світу, розвивається наш філософський погляд на природу, суспільство, людину.

Мішель Ейкем де Монтень прожив 59 років, з 1533 до 1592 года. Він багато бачив, багато осмислив. Народився в родині гасконських буржуа, що купили або ж здобули на війні дворянський титул. Після класичної домашньої освіти він вивчав право в колежі. Замолоду брав участь у війнах. Дванадцять літ був радником парламента і чотири роки – мером міста Бордо. Відвідував Париж, був при королівському дворі. Мандрував. Його вводили в оману, грабували, він пережив пожежу, чуму, смерть дітей, важкі хвороби. У 37 років Монтень відмовився від посади у парламенті Бордо, усамітнився у родовому маєтку та повністю віддався справам свого життя: читав, писав та думав. Результатом того були випущені в 1580 році перші книги “Дослідів”. У 1582 році роботу над книгою він мусив перервати, бо його було вибрано мером Бордо. Лише в 1586 році, відійшовши від неспокійної роботи, він зайнявся довершенням “Дослідів”, і в 1588 році випустив їх трьома книгами.

“Досліди” Монтеня – справжня криниця життєвої мудрості, кожне слово та речення хочеться вивчити напам’ять. Французькою мовою слово “дослід” звучить як “есе”. . . Отже, виникненням літературно-філософського жанру роздумів над конкретними історичними фактами минулого та теперішнього, побутом та менталітетом людей різного соціального стану, рівня культури ми зобов’язані Мішелю Монтеню. Стимулом для виникнення нового жанру була, передусім, неспокійна атмосфера у феодальному світі, де народжувався новий клас – буржуазія, але не відгриміло ще відлуння середньовіччя. Громадянські та релігійні війни між знаттю та монархією, між протестантами та католиками – усе це знаходило відбиток у Монтеневому стилі. Його широкий і коромольний на той час світогляд, своєрідний гуманістичний скептицизм спрямовані проти забобонів, рудиментів віджилої епохи, церковної ортодоксії та схоластики, жорстокості та цинізму правителів. Монтень піддав тонкій критиці моральну структуру вже цивілізованого, але ще просякнутого варварським духом суспільства, порівнюючи його з набагато гуманнішим, по суті, духовним світом дикунів. Розповідаючи при тому про свій власний досвід, схильності, любов до здорового глузду, Монтень створює реалістично правдивий критичний автопортрет. Змішаний зі скепсисом, здоровий глузд висувається їм як основний принцип ідеального суспільства.

У нашій свідомості поняття “есе” завжди пов’язане із самовираженням, самопізнанням. В есе неодмінно присутня у оригінальній формі власна думка автора. Монтень, роблячи історичні та літературні екскурси, збираючи у кожній темі багатий та різноманітний матеріал, завжди головну роль залишає за своєю власною думкою. Есе рідко мають одну сильну, яскраво виражену ідею, найчастіше це – підбірка фактів, що повинна служити не інструментом зміни людської свідомості, а грунтом, підставою для роздумів. Там, де Монтеневим есе бракує сили та концептуальності, він надолужує методичністю та ерудованістю.

Не варто навіть намагатися повною мірою осягнути “Досліди” Монтеня, не будучи обізнаним хоча б наполовину так, як він, у античній історії та літературі. Кожне есе містить притчі, історії, сюжети з античного життя. Усе це було ближче тогочасній просвітленій людині – і в культурному, і часовому вимірі (Монтень жив на 400 років раніше від нас, коли античні книжки у монастирях ще зберігалися в оригінальному вигляді. ). Інколи засилля античних імен, сюжетів та важко зрозумілого підтексту відлякує, але, розібравшися у світогляді автора, ми бачимо, що для нього антична історія та література була тим, чим для античних авторів – міф. Маса латинських цитат, вживання імен античних героїв, письменників, правителів, полководців як загальних назв. . . Усе це – зріз тогочасної культури. Втім, до двадцятого століття усе це було необхідно кожній людині, що претендувала на звання освіченої.

Праця життя Монтеня вповні втілила всі його погляди на життя, всі найсерйозніші й найсміливіші сподівання. Треба неодмінно підкреслити надзвичайну жанрову насиченість “Дослідів”: взявши за об’єкт своїх роздумів якусь тему або предмет, Монтень дає вичерпну характеристику – після прочитання книги не виникає жодних питань, не залишається почуття недовисказаності. В стилі “Дослідів” багато запозиченого у середньовічних латинських наукових, філософських трактатів, надто ж у тих самих схоластів, які, безжально критикуючи та переробляючи, однаково донесли до епохи Відродження твори античних філософів. Отже, неможна казати про те, що кожне есе “Дослідів” займає своє місце, що всі вони взаємопов’язані і послідовно витікають одне з одного. Хоча, звичайно, ніщо не буває випадковим.

У передмові до першої книги Монтень каже, звертаючись до читачів “Дослідів”: “Це щира книга, читачу. Вона від самого початку попереджує тебе, що я не ставив собі жодної іншої мети, окрім родинної та окремої. Я аніскільки не турбувався ані про твою користь, ані про свою славу. Сили мої недостатні для подібної задачі. Призначення цієї книги – приносити своєрідне задоволення моїм рідним та друзям: втративши мене (а це відбудеться у близькому майбутньому), вони зможуть розшукати в ній деякі сліди мого характеру,