Немає потреби перелічувати усі глави “Дослідів”, позаяк це дуже великий за обсягом твір, і сам перелік назв, навіть без коментарів, заважатиме діяти аналітичній думці. Отже, корисніше буде взяти для розгляду по одному есе з кожної з трьох книг, проаналізувати їх побудову і зробити відповідні висновки.

КНИГА ПЕРША. Глава 49 “Про старовинні звичаї”.

Есе починається спостереженнями на тему моди. Монтень помічає, що мода є швидкоплинною та мінливою, і людина так само легко сміється з учорашньої моди, як завтра сміятиметься з сьогоднішньої. “.. . Відкинуті форми часто знов починають користуватися загальним визнанням, щоб невдовзі знов опинитися у загальній зневазі”. Звичаї, отже, усталюють моду, змушують людські погляди та звички модифікуватися в одному руслі.

Далі Монтень наводить приклади звичаїв, котрі повинні довести безперервну змінність речей. Тут нам відкривається цікава панорама дивних звичаїв людей Давнього Риму. Очевидно, усі ці примхи та забаганки по-своєму витончених римлян здавалися смішними не тільки нашому сучасникові, а й сучаснику Монтеня. В той самий час у цих звичаях очевидне раціональне зерно. “”Я і ти” для них так само байдуже, як “ти і я”” – цей приклад вказує на надмірну шанобливість французів.

Врешті-решт, вивчаючи різні звичаї давніх римлян, ми доходимо до останньої фрази – “Але про всі ці речі написані цілі томи”. Як, питаємо ми, і все? Ніякого висновку, ніякої сильної ідеї на завершення. . . Навіть у “Фастах” Овідія, хоч у скільки разів більш обмеженим був світогляд творчої людини в його час, було більше ідей. Але. . . Не забуваймо, що Монтень жив у часи, коли відкрита критика каралася церквою і законом. Більш уважно передивившися наведені давньоримські звичаї, ми помітимо, що в них багато чого спільного не тільки з тогочасним французьким – а й з нашим, сучасним забобонним світом. Людина як тоді, так і тепер накладає на себе дивні, часто безпідставні обмеження. Отже, головна ідея есе : звичаї модифікуються, набувають нової форми та змісту, але сутність їхня – та сама. Вражає розуміння Монтенем, людиною своєї епохи, психології людини. Він спостерігає такі тонкі деталі людської душі, про які не мріяли навіть генії наступних кілької століть.

“Імператор повинен вмирати стоячи!” – цей вислів імператора Веспасіана Монтень робить нібито епіграфом для даного есе. Отже, його ставлення ясне з самого початку. Монтень – палкий противник неробства, не тільки особистого, що притаманне окремій людині, а й неробства цілих верств, нашою сучасною мовою – соціальних груп. Монтень створює образ “рішучого і сміливого монарха” – прикладом того ставить султана турецького Селіма Першого – який завжди сам веде військові походи. “Жоден кормчий не виконує своїх обов’язків, сидячи на березі”. Монтень гнівно викриває тих монархів – в даному випадку зокрема іспанських та португальських – котрі, сидячи у своїх теплих палацах, “керували” завоюванням неосяжних просторів Америки та Африки. Основну частину есе займає історія Молея Молука, африканського правителя, який здобув перемогу над королем португальським. Автор щиро захоплюється героїзмом Молея: “Хто довше за нього жив у самому передпокої смерті? І хто вмер до такого степеня стоячи, як він?”

У цьому есе Монтень робить висновок: “Найвищий прояв мужності перед лицем смерті, і найприродніший до того ж – дивитися на неї не тільки без страху, а й без тривоги, продовжуючи в її чіпких обіймах рішуче дотримуватися звичайного способу життя. “ Власне, назва есе - “Проти неробства” – повинна була б бути дещо модифікована, приміром, “Проти неробства правителів”. Історія про Молея – з недавнього для Монтеня минулого, себто його інтереси торкаються не тільки хрестоматійної, давно вивченої античної політики, а й сучасної йому.

“Не варто завжди і в усьому триматися своїх звичок та схильностей. Найважливіша з наших здатностей – це вміння пристосовуватися до найрізноманітніших звичаїв. Неухильно дотримуватися за власною волею або в силу необхідності одного й того самого способу життя – значить існувати, а не жити. Найкращі душі – ті, в яких більше гнучкості та різноманітності. “ – так починає есе Монтень. – “Якби мені було дано вирізати себе за своїм смаком, то нема такої форми – хоч яка б вона була прекрасна – в яку я бажав би втиснутися з тим, щоби ніколи вже з нею не розлучатися. Життя – нерівне, неправильне та багатоманітне пересування. “

Глибина розуміння людської душі Монтенем і тут вражає. Відійшовши від своєї звички ілюструвати усе цитатами та сюжетами античності, він вдається до самоаналізу. “Більшості умів, щоби ожити, потрібні нові враження: мені ж вони потрібні більше для того, чтобі прийти до себе та заспокоїтися, бо найголовніше зайняття – самопізнання. “Ось, либонь, найважливіше кредо Монтеня. Самопізнання, інтравертність, намагання зрозуміти світ через себе, а не себе через світ. Далі автор аналізує різноманітні особливості свого характеру. Він підкреслює, що його незвичайність та холодність у спілкуванні позбавила його прихильності багатьох людей, але водночас він здатен заводити міцну і піднесену дружбу. Далі Монтень переходить до стосунків між слугами та панами, і доходить висновку, що “нелюдяно та вкрай несправедливо надавати настільки велике значення неістотній, дарованій