Проаналізовані основні складові амбівалентності особистості, можуть бути подані у вигляді моделі. Кожна складова має розглядатися у динаміці внутрішніх змін і перетворень. Вивчаючи особливості формовиявів складових, треба зважати на їхню неподільну єдність, оскільки не існує мотивації поза переживанням а вмотивовані емоції та афекти завжди мають поведінкове підґрунтя.

3) Види амбівалентності особистості:

Виділяють три види особистісної амбівалентності:

- конкордантно – гармонійний (протилежності повністю інтегровані);

- дисконкордантно – дисгармонійний (протилежності частково інтегровані);

- патологічна амбівалентність,

зокрема Л.М.Собчик вважає: “Якщо різноспрямовані тенденції присутні повноцінно, то внутрішня структура особистості буде конфліктною, а самоконтроль – не завжди успішним і результативним. Зовні гармонійна особистість може виявитися дискордантною, тобто такою якій зовнішні атрибути нормативної поведінки даються ціною значного емоційного напруження ... Це може конкретизуватися у спалахах поведінкових реакцій, агресивних вчинках. [9, ст.28]

Л.М Собчик також визначає поняття амбівалентності: це – єдність внутрішньо вагомих протилежностей, які формують дискордантний тип особистості, котрому властивий нормативний стиль поведінки на тлі неймовірно великих зусиль, що приводить до розвитку дискордантної амбівалентності як характерологічної властивості.

- патологічний (протилежності дезінтегровані та аналізуються почергово).

У дискордантних особистостей не виникає повної інтеграції гострих амбівалентних протилежностей на противагу конкордатним. Більш того, дезінтеграція цих протилежностей спричинює виникнення психічних деформацій і веде до патологічних станів.

Підґрунтям інтеграції слугує толерантність, а деінтеграції – інтолерантність. А.Б.Єсін розглядає “толерантність – інтолерантність” як загальну властивість культури окремої особистості, підкреслюючи при цьому роль здорової нетерпимості (наприклад, більша частина людства не могла, і досі не може прийняти менталітет і систему цінностей – фашизму). Інтолерантність пов’язана з конфліктами, починаючи з внутрішніх і закінчуючи війнами.

Інтолерантність дискордантних типів особистості характеризується тим, що деінтеграція веде до трансформації провідної потреби. Щоб не сталось так як у психічно хворих людей, коли по черзі актуалізуються амбітенденції, дискордантні особистості докладають неймовірних зусиль, щоб залишитись у просторі своєї провідної потреби. Однак у результаті провідна потреба деформується, а точніше трансформується. Наприклад, у шизоїдних особистостей провідна потреба до збереження цілісності Я стає потребою у самотності. Ця деформована провідна потреба підтримується особистістю через інтолерантність.

Таким чином, амбітендентність дискордантної особистості, формуючи трансформовану провідну потребу, призводить особистість до амбівалентності. Дискордантна амбівалентність є вистражданою рисою дискордантних особистостей (та й до того ж небажаною для процесу їх розвитку).

4) Типи особистісної дисгармонії (Ф.Рімана): шизоїдний, депресивний, нав’язливий, істеричний.

У теорії особистісної дисгармонії німецького психолога і психотерапевта Ф.Рімана, згідно з якою всі люди, у т.ч. психічно здорові і хворі, поділяються на чотири основних типи - шизоїдний, депресивний, нав’язливий, істеричний, у яких амбівалентність найбільш стійка [27, cт.336].

- Амбівалентність шизоїдної особистості, за Ф.Ріманом, - це єдність потреби у самозбереженні, самозадоволенні, з нав’язливим страхом перед потребою самовіддачі (довірою, дружбою, любов’ю). Самотність стає звичайною її квазіпотребою.

- Амбівалентність депресивної особистості – згусток потреби в об’єднанні з іншими та страху перед потребою індивідуалізації. Тут вже потреба в залежності та підтримці з боку оточуючих набуває статусу квазіпотреби.

- Амбівалентність психонав”язливої особистості – взаємо доповнення потреби в усталеності, власній безпеці і переживань страху особистої відповідальності. Врешті-решт потреба в усталеності поширюється на весь внутрішній світ людини і стає її квазіпотребою.

- Амбівалентність істеричної особистості – неподільна єдність потреби у свободі зі страхом перед реальністю. Потреба у необмеженій свободі не враховує реалій життя і стає квазіпотребою цього типу особистості.

У такий спосіб Ф.Ріман, виділивши, амбівалентність у кожному з чотирьох типів дискордантної людини, відстежив той чи інший перебіг деформаційних процесів.

Таким чином механізм “інтеграція – дезінтеграція” – це загальна психоорганізаційна засада, де амбівалентність є лише фундаментальною властивістю особистості, котра сприяє реалізації цього механізму.

5) Поняття амбівалентності у психоаналітичній теорії З.Фрейда.

Амбівалентність – протилежність установок, почуттів, імпульсів та емоцій, спрямованих на один і той же об’єкт. Це поняття було введене Е.Блейлером відносно до шизофренії, яка характеризується роз’єднанням свідомості хворого у результаті цього протиріччя по відношенню до об’єкту. Виділяють вольову, інтелектуальну та афективну амбівалентність. Е.Блейлер вважав, що може спостерігатися не тільки у шизофреників, а і у нормальних людей.

З.Фрейд розглядав амбівалентність як введену Е.Блейлером вдалу назву протилежних потягів, які часто виявляються у людини у вигляді кохання чи ненависті по відношенню до одного і того ж сексуального об’єкту.

У праці “Три нариси по теорії сексуальності” він писав про протилежні потяги, які поєднані у пари і відносяться до сексуальної діяльності людини. В “Аналізі фобії п’ятирічного хлопчика” З.Фрейд відзначав, життя почуттів у людей складається з протилежностей. Контрастні пари у сфері почуттів у дорослих доходять одночасно до свідомості тільки на висоті любовної пристрасті. У дітей вони можуть тривалий час співіснувати один з одним, як це спостерігалося, наприклад, у маленького Ганса, котрий одночасно любив свого батька і бажав його смерті. Вияв одного з амбівалентних переживань маленької дитини по відношенню до близьких йому людей не заважає прояву протилежного переживання. Якщо виникає конфлікт, то він, по Фрейду, вирішується завдяки тому, що дитина змінює об’єкт і переносить один з амбівалентних душевних рухів на іншу особу.

Будучи нормальним душевним явищем в житті