Перший шлях формування дорослості — це шлях, коли дорослі самі формують дорослість дитини в практиці особистих ставлень і через надання їм самостійності. Це може відбуватися навмисно чи ненавмисно, в різних сферах життя. У цьому випадку формування дорослості й почуття дорослості відбувається без особливих конфліктів і переживань, безболісно і непомітно.

Виявляється не лише більш благополучним, а й дозволяє дорослим впливати на формування дорослості підлітка і форми її прояву. Оптимальною умовою формування дорослості і почуття дорослості підлітка є їх моральний і інтелектуальний зміст, а також ставлення дорослих до підлітків як до дорослих. Отже, зміст виховної роботи мусить обов’язково включати поступову зміну ставлень дорослих до підлітків як до все більше і більше дорослих. У цей загальний напрям виховної роботи повинно бути включення формування окремих якостей особистості, які відбивають певні рівні дорослості.

Другий шлях — у стосунках з товаришами, коли самостійність підлітка існує наперекір бажанню батьків, а право на неї й на дорослість здобувається, так би мовити, у боротьбі з ними. При цьому претензії на дорослість різко підкреслені, протест яскраво виражений. Дорослість підлітка може формуватися одночасно і в стосунках з дорослими і в стосунках з товаришами.

Вплив товариша-ровесника на формування підлітка досить великий, більше того, він неминучий, його не слід боятися.

Особливим виявляється варіант розвитку дорослості за непослідовного ставлення до підлітка — то як до дорослого, то як до маленького. Звичайно цей варіант пов’язаний з життєвими труднощами в стосунках дорослих і підлітків.

У підлітковому віці відбувається інтенсивне формування самосвідомості, самооцінки, з’являється гострий інтерес до самого себе. Прагнення самостійності видно у всьому: в ученні, в праці, у виборі друзів. Підліток прагне сам приймати важливі рішення, починає активно обстоювати свої погляди, думки, судження.

У підлітка існує дві системи взаємин: з ровесники і з дорослими, в яких він по-різному виявляє себе. Так, вдома підліток буває тихим, слухняним, а в колі ровесників — лідер, ініціатор тощо. На це слід зважати у виробленні виховного підходу до підлітка.

Розвиток підлітка — це завжди рівняння на дорослого. Підліток прагне поводитись і виглядати, як дорослий, володіти тими самими, що й дорослий, правами і можливостями. Це рівняння на дорослого може виявитися не безпосередньо, а через наслідування ровеснику, який уже засвоїв якісь сторони дорослості, чи більш старшому товаришу. Але ж є і такий шлях засвоєння дорослості — у безпосередньому контакті з дорослими, у спільних з ним справах і заняттях, праці.

Розділ ІІ

Особливості психологічного розвитку особистості школяра у шкільній практиці2.1 Діагностика потреб самооцінки школярів Маслоу виділив дві категорії наявних у людини потреб в оцінці: потреба в самоповазі й в оцінці з боку інших. Перша категорія охоплює такі потреби, як бажання впевненості в собі, компетентності, майстерності, адекватності, досягнень, незалежності і волі. Повага з боку інших включає такі поняття, як престиж, визнання, прийняття, прояв уваги, статус, репутація і власна оцінка. Оцінні потреби в основному ігнорувалися Зиґмундом Фрейдом, але на них звернув увагу Альфред Адлер. Суб'єкт з адекватною самооцінкою більш упевнений у собі завдяки цьому більш продуктивний. При заниженій самооцінці індивід відчуває почуття приниженості і безпорадності, що може збентежувати його і навіть приводити до невротичної поведінки. Як пише Маслоу: «Найбільш стійка і, отже, найбільш здорова самооцінка ґрунтується на заслуженій самоповазі з боку інших, а не на обумовленъй зовнішніми обставинами популярності і лестощів».

Самооцінка — оцінка особистістю самої себе, і її роль своїх можливостей, якостей і місця серед інших людей. Це найбільш істотна і найбільш вивчена в психології сторона самосвідомості особистості. За допомогою самооцінки відбувається регуляція поводження особистості.

Як же особистість здійснює самооцінку? Людина, як було показано вище, стає особистістю в результаті спільної діяльності і спілкування. Усе, що склалося і відстоялося в особистості, виникло завдяки спільній з іншими людьми діяльності й у спілкуванні з ними і для цього призначене. Людина включається в діяльність і спілкування і там бере деякі істотно важливі орієнтири для свого поводження, увесь час звіряє те, що він робить, з тим, що очікують від нього навколишні, справляється з їхніми думками, почуттями і вимогами. У кінцевому рахунку, якщо залишити осторонь задоволення природних потреб, усе, що людина робить для себе (чи вчиться він, сприяє чому-небудь чи перешкоджає), він робить це разом з тим і для інших, і може бути, у більшому ступені для інших, чим для себе, навіть якщо йому здається, що усі обстоїть саме навпаки.

Пізнаючи якості іншої людини, особистість одержує необхідні зведення, що дозволяють виробити власну оцінку. Уже сформовані оцінки власного «Я» є результат постійного зіставлення того, що особистість спостерігає в собі, з тим, що бачить в інших людях. Людина, уже знаючи дещо про себе, придивляється до іншого людині, порівнює себе з ним, припускає, що і той небайдужий до його особистісних якостей, учинкам, проявам; і все це входить у самооцінку особистості і визначає її психологічне самопочуття. Іншими словами, в особистості завжди мається референтна група (реальна чи ідеальна), з яким вона вважається, у якій бере свої ціннісні орієнтації, ідеали якої є її ідеалами, інтереси — її інтересами і т.д.

Якщо настільки очевидно, що особистість постійно звіряє свої вчинки з позицією і ціннісними орієнтаціями референтної групи, то важливо зіставити, що бачить у самому собі людина, з тим, що має для нього