Витек К. Проблемы супружеского благополучия. – М.: Прогресс. 1988.

лаштовують своїх клієнтів на згоду. Вам не тяжко буде налашто- вувати партнера на зі оду, коли відображатимете його погляди, бо наперед знатимете їх. Ваші шанси добитися свого зростуть, якщо спочатку нагадаєте йому, чого хочете обидвоє.

Коли створите психологічний комфорт, віддзеркалите близь- кість ваших позицій і традицій, партнер під час розлуки прагнутиме тільки вас, тому що ви приноситнмете йому повний спокій.

Існує думка, що дружина в сім'ї - це професія, і хто не володіє нею, той регулярно терпить крах у сімейних стосунках. Кожна людина сама вибирає собі житгевни шлях. Між дружиною і справжньою дружиною є велика різниця. Справжня дружина - це таки професія. Багато від чого вона має вміти відмовитися заради того, щоб створити справжню сім'ю, а не лише вдаваний союз двох людей, які місяцями не розмовляють одне з одним. Справжня дружина мусить вміти на деякі речі заплющувати очі, багато прощати. І зраду в тому числі, як це не парадоксально звучить. Справжня жінка просто кохає і нічого не вимагає в заміну.

Не кожна жінка може стати дружиною, а справжньою і по- готів. Справжньою дружиною треба народитися. Хоч цього мож- на і навчитися. Якщо захопти.

Про справжню дружину чудово сказано в староіндійському вислові: «Добра дружина працює для тебе, як слуга; дає поради; як радник; прекрасна, як богиня краси; спокійна й витривала, як земля; годує тебе, як мати, н тішить, як гетера. Добра дружина - шість осіб в одній».

' Герасимов А. Как сохранить любовь мужчины. // Крестьянка. 1999. – №7/8. – с.60—62.

Чехова В. Настоящая жена. //Семья. 1999. – №40. – с. 15.

ВИСНОВОК

Більшість існуючих типологій сімей розроблена на основі виявлених особливостей спілкування і міжособових стосунків у сім'ї, що зумовлюють певну взаємодію членів родинної групи і властиві тільки їй способи впливу подружжя один на одного і на дітей. На цій основі сім'ї умовно поділяють на кілька полярних тинів. За ступенем уключення членів родини в сімейні стосунки, їх емоційної духовної єдності розрізнюють згуртовані (інтегровані) і роз'єднані (дез інтегровані) сім'ї. У перших кожний член сім'ї відчуває себе повноцінним учасником сімейної взаємодії. Таким сім'ям властиві духовна та емоційна близькість, відповідальність один за одного, довір`я, тобто існує психологічна захищеність. Для роз'єднаних сімей характерна відособленість членів родини один від одного. Кожний живе ніби сам по собі, духовно й емоційно майже не пов'язаний з іншими членами родини. Звичайно, такий поділ сімей за ступенем згуртованості є умовним.Наприклад, існують сім'ї з досить високим ступенем згуртованості. Це так звані суперіятегровані сім'ї. Здебільшого такий тип взаємин характерний для неповних сімей (мати —дитина). За ступенем роз'єднаності виділяють частково дез-інтегровані сім'ї. Вони складаються з родинних мікрогруп, у які входять не лише члени конкретної сім'ї, а й родичі з боку чоловіка чи дружини. У таких сім'ях хтось з й" членів опиняється в ізоляції, ігнорується сімейною группою.

За характером психологічної й ціннісно-орієнтаційної єд-ності розрізняються гармонійні і дисгармонійні сім'ї. Перші, крім того, поділяються на природно і штучно гармонійні. Природно гармонійні сім'ї характеризуються збігом цілей, мотивів, емоційних і пізнавальних установок членів родинної групи, завдяки чому забезпечується їхня психологічна сумісність. У штучно гармонійних сім'ях злагода є результатом свідомих зусиль членів родини. У таких сім'ях помітне прагнеїшя пристосуватися один до одного, часом ціною обмеження власних потреб, привести їх у відповідність допотреб і запитів інших членів сімейної групи.

Дисгармонійним сім'ям притаманна розбіжність у системах ціннісних орієнтацій, потреб, мотивів і цілей членів родинної групи. Адаптація їх один до одного ситуативна, перманентна, а то й декларативна. Рольові обов'язки в таких сім'ях нерідко виконуються з примусу, що створює психологічне напруження в сімейному сшлкуванні. Емоційна дистанція між чоловіком і жінкою та іншими членами родини створює сприятливий грунт для виникнення психологічної несумісності, а отже, і міжособових конфліктів.

За ознакою комунікативних установок членів родини роз- різнюються корпоративні (прагматичні) і альтруїстичнітипи сімей. У перших спілкування здійснюється на договірних, корпоративних засадах. У такій сім'ї кожний виконує покладенна нього обов'язки лише за умов, якщо інші виконують свої. Як правило, здійснюється жорсткий контроль за поведінкою кожного члена сім'ї, налагоджено систему позитивних і негативних санкцій для заохочення виконання рольових обвязків. Сімейеа група може мати подібні ціннісні орієнтації й бути психологічно сумісного та емоційно пов'язаною, але в ії членів відсутня готовність поступитися власними інтересами заради спільного блага. Прагматичний принцип співжиття («що ти для мене, те й я для тебе») діє як у взаєминах подружжя, так і в стосунках з дітьми та іншими родичами. Постійно вираховується, хто і скільки доклав зусиль до підвищення сімейного добробуту що отримав натомість. Психологічна рівновага в таких сім'ях дуже нестійка. Цінність кожного визначається тим, якою мірою.він може задовольнити прагматичні установки інших. На цій основі досить легко виховується егоїстичний тил особистості з настановою «жити для себе».

Спілкування в альтруїстичних сім'ях грунтується на сві- домому визнанні кожним членом родини відповідальності за добробут інших. Поведінка членів сім'ї часто йде врозріз з власними потребами і запитами — за принципом «житии для інших». Кожний у такій сім'ї с цінністю сам по собі, а не тому, що дає якусь користь, тобто створює для сім'ї матеріальний добробут і забезпечує їй високий соціальний статус та ін. Навіть члени сім'ї, які порушують прийняті в ній норми поведінки,