На основі психологічного аналізу уроків можна доволі точно прогнозувати, в якому руслі буде йти розвиток учнів. Проте далеко не всі вчителі достатньо володіють психологічним аналізом уроку. Аналіз часто підміняється простими вказівками на психологічні моменти. Подібні судження, хоч вони і відображають психологічну сторону окремих моментів, не являються ще психологічним аналізом уроку. Мета психологічного аналізу не в простій константації невдач і успіхів, а в тому, щоб встановити причини невдач і віддиференціювати випадковий успіх, коли вчитель не знає, як це сталось, від успіху, наперед ним передбачуваного і підготовленого. Такий успіх пов`язаний з розумінням вчителя психологічних закономірностей процесів навчання і виховання, з його умінням використовувати свої знання в здійсненні уроку. Все це вимагає серйозної психологічної підготовки. В процесі підготовки до уроку вчитель мобілізує всі свої духовні і фізичні сили. Стрижнем мобілізації творчої енергії учителя являється завдання уроку, ясна і чітка усвідомленість уроку створює певний емоційно-вольовий настрій. Не всі вчителі однаково розуміють завдання уроку, так як по-різному визначають роль уроку в системі навчально-виховної роботи. Усвідомлення завдань уроку передбачає відповідь на питання: чому саме вчити учнів на уроці і як вчити? При розв'язанні цих завдань виділяються дві тенденції. Перша тенденція центром уваги на уроці ставить обсяг і зміст програми, друга - особистість учня. З першою тенденцією пов'язані наміри вчителя охопити на уроці як можна більше програмних питань і добитись від учнів освоєння якомога більшої кількості фактів і правил, передбачених програмою. Із другої тенденції випливає якісно нові наміри вчителя: як можна краще використати програму, щоб розвинути в учнів потребу самостійно здобувати інформацію і вдосконалювати способи своєї розумової роботи, щоб навчити учнів пов'язувати теорію з практикою. Виходячи з принципів розвиваючого навчання, вчитель піклується не про те, щоб навчити всьому, а про те, щоб навчити головному; не про те, щоб “видати” програмний матеріал, а про те, щоб на основі нього сформувати в учнів необхідні психічні процеси, властивості і якості. Вчитель прагне, щоб основне навантаження в процесі навчання падало не на пам'ять учнів, а на їх мислення, щоб основою навчання була не відтворююча діяльність учнів, а творча, щоб істотну частину знань учні засвоювали не в готовому вигляді (зі слів учителя, підручника і т. д.), а в процесі самостійного пошуку інформації і способу розв'язання нових задач. Вчитель повинен бути стурбований не тільки розвитком інтелектуальної сфери кожного учня, але і розвитком особистих якостей дитини, які складають основу його відношення до навчання і здатність до самоорганізації, тому основну свою задачу вчителю потрібно бачити не в примушуванні до навчання, а в стимулюванні у вигляді пізнавальних інтересів і потреб навчальної роботи. Крім того, учитель прагне допомогти учням оволодіти власною поведінкою і сформувати у них навички самоконтролю, самоперевірки, самооцінки, намагається так організувати діяльність учнів на уроках, щоб діти відчували почуття радісного задоволення від проробленої роботи, від творення своїх успіхів.

Мета уроку

Вчитель з тієї чи іншої причини, ігноруючи принципи розвиваючого навчання, не може правильно визначити перспективу своєї роботи і виокреслити з неї завдання кожного конкретного уроку. Такий вчитель приходить на урок з єдиною метою добитися від учнів засвоєння ними певних програмних питань. Відсутність далекої мотивації, безперспективність в роботі учителя несприятливо відбивається на учнях. Така робота більше приносить шкоди, ніж користі. Психологічна цілеспрямованість уроків передбачає перспективний план послідовно розв'язуваних психологічних задач, спрямованих на різностороннє формування особистості. В числі цих задач - оволодіння учнями певною сумою знань і навиків, виховання у них пізнавальних потреб і розвиток стійких пізнавальних інтересів, стимулювання мислительної активності, озброєння їх раціональними способами розумової роботи і навиками самоорганізації. Неможливо на якомусь одному уроці поставити і тим більше вирішити весь цей комплекс психологічних задач. Виховні і освітні завдання уроку, логіка і методика його проведення повинні бути підпорядковані загальній психологічній меті - формуванню повноцінної структури особистості учня у відповідності з принципами розвиваючого навчання. Вчитель, готуючись до кожного конкретного уроку, визначає, виходячи з особливостей групи, специфіки свого предмету і виучуваної теми, яку психологічну мету він може реалізувати, на яку сторону психіки він повинен впливати найбільше.

Психологічні основи навчання

Психологічні цілі окремих уроків в процесі подальшого вивчення предмету синтезуються на все більш складні комплекси психологічних задач, в кінцевому результаті визначаючи собою кінцеву мету виховуючого навчання, яку ставить собі учитель, проектуючи розвиток своїх учнів.

Психологічний контакт з групою.

Учителю необхідно в ході уроку слідкувати за рухом думок і почуттями кожного учня. В випадку недорозуміння чи сумніву, учитель повинен зуміти пояснити матеріал по-іншому, підсилити експресію або підкреслити строгу логічність, навести додатковий аргумент, якщо потрібно, повернутись назад, повторити хід роздумів і т.д. Це допоможе учням не тільки краще зрозуміти навчальний матеріал, але й встановити нормальні відносини з учителем. Міжособисті відносини між учителем і учнями можуть приймати характер або психологічної несумісності, або попереджувальності, або високої контактності. Дисгармонія взаємовідносин може приймати різні відтінки настороженості учнів, недовіри до вчителя або негативного відношення до його вимог. В свою чергу і учитель може іноді відчувати попередження відносно окремих учнів або всієї групи в цілому, бути байдужим, недружелюбним, заформалізованим і т.д. Навіть такі відхилення стають серйозною передсторогою до взаєморозуміння і роблять безсильними всі спроби учителя впливати на учнів. Відомо, що деякі учителі