Роль установки на уроці.

Перш, ніж діяти у відповідності з поставленим завданням, учень повинен прийти в стан внутрішньої готовності. В організмі проходить перебудова всіх психічних процесів на виконання певних дій. Це і є установка. Реалізація потрібної установки на уроці може здійснюватись і через впевненість і через навіювання. В одному випадку більш ефективними можуть виявитись переконливі впливи, в іншому - різні форми навіювання. Для виникнення установки важливо не тільки те, що говорить вчитель, але і те як він це говорить. Не випадково кажуть: “Слова, що йдуть не від серця, в серце не попадуть”. Від загальної установки, мета якої організувати робочий настрій учнів на самому початку уроку, слід відрізнити часткові, окремі установки, які використовує вчитель для мобілізації сприйняття, пам'яті, мислення, уваги і уяви учнів в ході навчального заняття. Ці установки необхідно як для того, щоб підтримувати і підвищувати робочий тонус учнів на протязі всього уроку, так і для того, щоб формувати у них певні погляди у відповідності з психологічною метою уроку. Якщо психологічна мета уроку досягнута, то в учнів створюється установка, що виходить далеко за межі даного заняття. В свідомості учнів закріплюється оцінка яких-небудь життєвих фактів або ж визначається відношення до тієї чи іншої сторони діяльності.

Організація пізнавальної діяльності учнів

Пізнавальна діяльність учня на уроці включає в себе процеси сприйняття, мислення, уяви, а також стану зосередженості уваги, установки, тобто внутрішньої готовності до певної поведінки або дії. Виникнення і характер протікання кожного з них є цілим комплексом інших компонентів пізнавальної діяльності. Повнота і чіткість сприйняття можливі лише при відповідній установці (що, як і для чого сприймати ), при зосередженій увазі і активному розумі, порівнянні, співставленні, конкретизації і інших мислительних операціях, що в свою чергу вимагає роботи пам'яті. В ряді випадків сприйняття залежить від діяльності певного виду уяви. Неможливо добитися зосередженості уваги, поки учень знаходиться в в'ялому, заторможеному стані, поки думка не розбуджена питанням, яке вимагає розв'язання, поки у учня не виникає потреба в активній дії, яка виражається переважно внутрішньою установкою “треба”. Не буде зосередженості і в тому випадку, якщо в пам'яті учня немає потрібних відомостей для пошуку відповіді на питання, що виникло або нечітке сприйняття умови його вирішення . Обсяг пам'яті і термін зберігання запам'ятовуючого матеріалу залежить від повноти і чіткості сприйняття, глибини осмислення внутрішніх і зовнішніх логічних зв'язків, ступеня усвідовлення важливості виучуваних фактів і установки на продовжуваність запам'ятовування . Робота уяви і мислення не може бути продуктивною, якщо вона не буде опиратися на конкретні факти дійсності, що містяться в пам'яті або сприйнятті, якщо вона не буде контролюватися і спрямовуватися в потрібне русло цільовою установкою і підтримуватись увагою. Взаємообумовленість всіх пізнавальних процесів не виключає домінуючого значення деяких з них. Так, центральний компонент пізнавальної діяльності – робота мислення і уяви . Саме ці процеси ведуть до розуміння нових фактів і зв'язків, до знаходження нових прийомів і способів дії, до виявлення найбільш раціональних шляхів вирішення задач і т.д. Розвитком мислення і уяви визначається інтелектуальний рівень учнів, їх перехід від однієї ступені розумового розвитку до іншої. Організація пізнавальної діяльності учнів на уроці – це створення оптимальних умов для логічного і практичного розв'язання задач. Створювати такі умови на уроці учитель може лише в тому випадку, коли він розуміє закономірності кожного пізнавального процесу, кожного діяльного стану і характер їх взаємодії .

Організація сприйняття і спостереження

Сприйняття – це цілісне науково-образне відображення предметів, з якого починається будь-який процес пізнання. Найбільш важливим якісним показником сприйняття