Інтуїтивний тип мотивується головним чином постійним потоком нових ведень і передчуттів, що виникають від його внутрішнього активного сприйняття. Усе нове і можливе, незрозуміле й інше, відмінне є принадою для даного типу. Інтуїція є деяке свідчення про минуле і майбутнє речей. дана функція дозволяє бачити круглі кути: живучи в чотирьох стінах і виконуючи рутинну роботу, до інтуїції прибігають рідко, але вона дуже потрібна, скажемо, при полюванні в тайзі на ведмедя. Інтуїтивний тип частіше вхоплює слабкі зв'язки між речами, що для інших здаються незв'язаними і далекими. Його розум працює стрибкоподібно і швидко, важко простежити його дію. Якщо попросити його діяти більш повільно, він може дратуватися і порахувати своїх співрозмовників тугодумами і тупицями. Відчуття як психічна властивість у нього підлегло і подавленно. У реальному житті найчастіше така людина залишається незрозумілим навколишніми, і його прозріння, якщо в результаті вони виявляються конструктивними, повинні терпляче розроблятися іншими людьми.

Звичайний розвиток допоміжної функції зм'якшує і модифікує гостроту прояву описаних вище характеристик. Але і це ще не всі, оскільки відповідно до встановленого типу кожна з функцій може бути орієнтована або інтровертно, або екстравертно. У результаті ми маємо вісьмох можливих типів. В ідеалі індивід повинний повноцінно володіти всіма чотирма функціями (у розширеному виді вісьма) для того, щоб давати відповідна адекватна відповідь на будь-які життєві запити. На жаль у дійсності що недосяжно, хоча і залишається бажаною метою, ідеалом, визначаючи в такий спосіб одну з головних задач аналітичної психотерапії: привести до свідомості дане положення речей і допомогти в розвитку підлеглих, гноблених, нерозвинених функцій для того щоб досягти психічної цілісності.

Застосовно військового Середовища знання про психологічні типи особистості виразно має своє місце і право на існування. І на мою думку, я не даремно звернув вашу увагу на дану класифікацію типів. К.Г.Юнг із найбільш можливою чіткістю вказав нам який з типів більше обтяжує до того чи іншого роду діяльності. На мій погляд офіцер повинний неодмінно керуватися даною інформацією у визначених випадках. При розподілі спеціальностей, а так само в такий відповідальний момент, як призначення сержантського складу. Адже призначивши молодшого командира з необхідними для цього психологічними якостями офіцер заздалегідь полегшує собі роботу з формування належного військового колективу.

ВИСНОВОК

На підставі викладеного матеріалу можна зробити наступні висновки:

Структура особистості, по Фрейдові, має три складові: “Воно“, “Я“ , “Поверх-Я“. “Воно“ - це власне несвідоме, що включає глибинні потяга, мотиви і потреби. “Я“ - свідомість, а “Поверх-Я“ представлене як на свідомому, так і на підсвідомому рівнях. “Воно“ діє відповідно до так називаного принципу задоволення. “Я“ орієнтується на принцип реальності, а “Поверх-Я“ керується ідеальними представленнями - прийнятими в суспільстві нормами моралі і цінностями.

“Воно“ є продуктом успадкованого людиною від тварин біологічного досвіду. “Я“ - це, як правило, самосвідомість людини, сприйняття й оцінка їм самим власної особистості і поводження. “Поверх-Я“ - це підсумок впливу суспільства на свідомість і підсвідомість людини, прийняття їм норм і цінностей суспільної моралі. Основні джерела формування “Поверх-Я“ особистості - це батьки, учителі, вихователі, інші люди з який дана людина вступила в тривале спілкування й особисті контакти протягом життя.

В основі всіх побудов аналітичної психології лежить твердження, що цілісна психіка не може бути показана за допомогою одного лише елемента, оскільки в психіці, крім раціонального свідомого початку присутні ще й ірраціональний несвідомий аспект. Підтвердженням тому є численні процеси і переживання в психологічному досвіді інших людей, не відповідному нашому інтелектуальному чеканню. Як правило, наша раціональна свідомість негайно ж спростовує ці процеси і переживання.

Відповідно кінцевою метою психологічної концепції Юнга виявляється збагнення життя в її зовнішньому і внутрішньому прояві в психіці людини як особливої цілісної реальності.

Лейтмотивом аналітико-психологічного підходу можна вважати постулат про те, що психічний розлад характеризується роз'єднаністю особистості, тоді як психологічне здоров'я є прояв особистісної єдності.

Головна мета, що переслідував Е.Берн, полягає в тім, щоб вивчити людини, аналізувати характер свого спілкування, навчити використовувати слова, думки, інтонації, вираження стосовно до цілям комунікації, допомогти людині в його умінні аналізувати свої слова і вчинки, постійно осмислюючи їхню щиру суть і їхнє сприйняття співрозмовником.

ТА, засновником якого був Е.Берн, являє собою систему групової психотерапії, де взаємодія індивідів аналізується з погляду трьох основних станів “Я“.

Е.Берн думав, що кожна людина має свій життєвий сценарій, модель якого намічається в ранні дитячі роки. У відповідності зі своїм життєвим сценарієм люди грають у різні ігри, якими заповнена в основному вся життя людства.

Достоїнство концепції Е.Берна полягає також і в тім, що вона ставить своєю метою формування щирої, чесної, доброзичливої особистості.

По Берну, структура особистості також трехкомпонентна як і у Фрейда. Терміном “Я“ (“Его”) він позначає особистість. Кожне “Я“ може виявлятися в кожен момент часу в одному з трьох станів, що Е.Берн назвала: “Дитина”, “Дорослий”, “Батько”. “Дитина” - це джерело спонтанних, архаїчних, неконтрольованих імпульсів. “Батько” - педант, “голова”, що знає, як треба поводитися і схильний до