Те положення, що людські потреби виробляються, має, звичайно, історико-матеріалістичний зміст. Разом з тим воно украй важливо для психології. Це приходиться підкреслювати тому, що іноді специфічний для психології підхід до проблеми саме і вбачається в поясненнях, що виходять із самих потреб, точніше, з викликуваних ними емоційних переживань, що нібито тільки і можуть пояснити, чому людину ставить перед собою мети і створює нові предмети. Звичайно, у цьому є своя правда і з цим можна було б погодитися, якби не одна обставина: адже як визначники конкретної діяльності потреби можуть виступати тільки своїм предметним змістом, а цей зміст пряме в них не закладено і, отже, не може бути їх їх виведено.

Інші принципові труднощі виникають у результаті напівпризнання суспільно-історичної природи людських потреб, що виражається в тім, що частина потреб розглядаються як соціальні по своєму походженню, інші ж відносяться до числа чисто біологічних, принципово загальних у людини і тварин. Не потрібно, звичайно, особливої глибини думки, щоб відкрити спільність деяких потреб у людини і тварин. Адже людина, як і тварини, має шлунок і випробує голод — потреба, що він повинний задовольняти, щоб підтримувати своє існування. Але людині властиві й інші потреби, що детерміновані не біологічно, а соціально. Вони є «функціонально автономними», чи «анастатичними». Сфера потреб людини виявляється, таким чином, розколотої надвоє. Це неминучий результат розгляду «самих потреб» у їхньому відволіканні від предметних умов і способів їхнього задоволення, і відповідно, у відволіканні від діяльності, у якій відбувається їхня трансформація. Але перетворення потреб на рівні людини охоплює також (і насамперед) потреби, що є в людини гомологами потреб тварин. «Голод, — зауважує Маркс, — є голод, однак голод, що вгамовується вареним м'ясом, що поїдається за допомогою ножа і качани, це інший голод, чим той, при якому проковтують сире м'ясо за допомогою рук, нігтів і зубів».

Позитивістська думка, звичайно, бачить у цьому не більш ніж поверхнева відмінність. Адже для того, щоб знайти «глибинну» спільність потреби в їжі в людини і тварини, досить узяти зголоднілої людини. Але це не більш ніж софізм. Для зголоднілого людини їжа дійсно перестає існувати у своїй людській формі, і, відповідно, його потреба в їжі «розчоловічується»; але якщо це що-небудь і доводить, те тільки те, що людини можна довести голодуванням до тваринного стану, і рівно нічого не говорить про природу його людських потреб.

Хоча потреби людини, задоволення яких складає необхідна умова підтримки фізичного існування, відрізняються від його потреб, що не мають своїх гомологів у тварин, розходження це не є абсолютним, і історичне перетворення охоплює всю сферу потреб.

Разом зі зміною і збагаченням предметного змісту потреб людини відбувається також зміна і форм їхнього психічного відображення, у результаті чого вони здатні здобувати ідеаторний характер і завдяки цьому ставати психологічно інваріантними; так, їжа залишається їжею і для голодного, і для ситої людини. Разом з тим розвиток духовного виробництва породжує такі потреби, що можуть існувати тільки при наявності «плану свідомості». Нарешті, формується особливий тип потреб — потреб функціональний -предметно-функціональних, таких, як потреба в праці, художній творчості і т.д. Самої ж головне полягає в тому, що в людини потреби вступають у нові відносини один з одним. Хоча задоволення вітальних потреб залишається для людини «першою справою» і непереборною умовою його життя, вищі, людський^-спеціально-людські потреби зовсім не утворять лише нашаровуються на них поверхневі утворення. Тому і відбувається так, що коли на одну чашу ваг лягають фундаментальніші вітальні потреби людини, а на іншу — його вищі потреби, то переважити можуть саме останні. Це загальновідомо і не вимагає доказу.

Вірно, звичайно, що загальний шлях, що проходить розвиток людських потреб, починається з того, що людина діє для задоволення своїх елементарних, вітальних потреб; але далі це відношення звертається, і людина задовольняє свої вітальні потреби для того, щоб діяти. Це і є принциповий шлях розвитку потреб людини. Шлях цей, однак, не може бути безпосередньо виведений з руху самих потреб, тому що за ним ховається розвиток їхнього предметного змісту, тобто конкретних мотивів діяльності людини.

Таким чином, психологічний аналіз потреб неминуче перетвориться в аналіз мотивів. Для цього, однак, необхідно перебороти традиційне суб'єктивістське розуміння мотивів, що приводить до змішання зовсім різнорідних явищ і зовсім різних рівнів регуляції діяльності. Тут ми зустрічаємося з дійсним опором: хіба не очевидно, говорять нам, що людина, діє тому, що він хоче. Але суб'єктивні переживання, бажання, бажання і т.п. не є мотивами тому, що самі по собі вони не здатні породити спрямовану діяльність, і, отже, головне психологічне питання полягає в тому, щоб зрозуміти, у чому складається предмет даного бажання, чи бажання пристрасті.

Ще менше, звичайно, основ називати мотивами діяльності такі фактори, як тенденція до відтворення стереотипів поводження, тенденція до завершення початої дії і т.д. У ході здійснення діяльності виникає, звичайно, безліч «динамічних сил». Однак сили ці можуть бути віднесені до категорії мотивів не з великою підставою, чим, наприклад, інерція руху людського тіла, дія якої негайно виявляє себе, коли, наприклад, що