Для цього зупинимось на тому, чи вся наша активність має бути принесена на пошуки здоров`я та дитячої турботи. Чи не повинні ми дозволити дитині розвиватиь самоекспресивно. Може коли ми не будемо шукати в розвитку тільки здоров`я то знайдемо і перше і друге.

Ми живемо в суспільстві де ознакою обивателя стала статистична норма. Ми не ставимось з повагою до власної самості, а віддаємось суспільству, яке диктує нам, як ми маємо приховувати, мислити, а іноді і як жити. Сучасна людина є на стільки занурена в сучасний світ, що втрачає зв`язок з власним “Я”, а іноді постійно очікує відповіді ззовні, які приймає не критично, моделює і реалізовує їх на зовні. Зрозумілішою ситуація стає коли сучасну людину порівняти з актором який набагато частіше грає ролі розбіжні з його характером, експресією, темпераментом. Чим більші потреби в експансії, тим більше відокремлює людина себе від певної своєї властивої частини, власної реальності.

Чи можна змінити екстраверта на інтраверта, меланхоліка, на холерика. Як бути щоб ненашкодити собі. Як можна побачити нормальність в собі, чи поза собою. Чи може жити наша нормальність під примусом, яке повне технізації життя пульсує алгоритмами, і ми все частішше і все голоснішше чуємо голос самості :”Я ХОЧУ БУТИ, Я Є”. І коли ми в цей період розвито дитини “збалансуємо” самореалізацію, змінимо “можеш” на “мусиш”, то зрозуміло що посприяємо виникненню психозу, втечі в світ хвороби, узалежнень чи дивіацій. Часто вживання наркотиків є заміною вживання духовного.

Одна з причин цього може полягати в біолого-матеріальних аспектах сім`ї , де перекриваються часто потреби батьків в духовності, виражає постулати матерії батька. Тут також можуть виникати спроби втеч в світ марень, уявлень інших нереальних бачень, застосування психоактивного середовища, веде до самоприниження, хвороби, до ще більшого усамітнення. Довготривалий досвід преебування в нереальності, на думку R.D.Lainga веде до повертання власної особистості до уявної, і уявність стає місцем реального перебування. Людина яка є ніким у власній сі`ї є кимось у власній уяві. Краще бути кимось у фантазіях, аніж ніким в реальності. Такі втечі бачаться, як перенесення уваги на минуле чи майбутнє. Ця настанова, цей стан часто характеризує багато сімей де наше “тепер” є реалізація програми майбутньої. Завтра, є моєю надією тому я мушу врегулювати реальні терзання, кризи, зусилля. Теперішнє є тільки жертва, подарунок для кращого завтра. “Тепер” є подарунком для іншого “там”. Але перед тим, як ми дійдемо до нашого “там” то автоматично змінимо його та “тепер”. Так розуміння поняття розвитку приближує до себе антиномію трагічного життя. Сила розвитку є закладено в час “тут і тепер”. В терапії стежка до розвитку веде від маніпуляції до актуалізації , від актуалізації до розвитку. Від самотності до самопобудови від, депресивності мотиваці, до побутової, далі до мотивації розвитку. На цій дорозі досвід існування є досвідом сенсу життя. Творчість означає не ламати, не приховувати власної краси, тому що тоді творчість стає любов`ю і створює новий рівень в житті навіть тоді, коли це є життя неповносправної особи.

Через красу до добра-це одна з доріг в терапії, яка говорить, що людина є тільки тоді красивою, коли вона є сама собою. Kirkegaard писав:”Катигоризація мене-мене нищить”.

Не обмежуймо себе, не прикриваймо своєї краси, краси власного “Я”, краще зустрічаймося з власним ”Я” і розвиваймо його. Запрошуємо до зустрічі з власною красою і красою іншої людини.

Література.

1.E.Erikson. Identity. Jouth and erisis, Worton, New York. 1969.

2.K. Dabrowski. Psichoterapia przez rozwo`j, PTHP. Warszawa 1979.

3.R.D. Laing La politigue de L`experienec, Stosk., Paris 1969.

4.Kirkegard, Bojz`n` i drzenie. Choroba na smierc` PWN, Warszawa 1982/