вузли. А проте він є інвалід, нездатний до само-стійного існування Легко помітити, що в його нервовій діяльності чогось Істот-ного не вистачає. Він не відповідає на велику кількість подразнень різної сили і якості, на які постійно і жваво реагує нормальна тварина. Як зовнішній, так і внутрішній світ, зазначає Павлов, для собаки без великих півкуль надзви-чайно звужений, обмежений. Рефлекси у нього викликають тільки нечисленні, просторово дуже близькі, елементарні, малодиференційовані подразники (коли їжа діткнеться до морди собаки, він її жадібно з'їсть, але знайти її навіть на близькій віддалі не може). Всі інші подразники не відбиваються в його го-лові і не впливають на його життєдіяльність. Впливи середовища і діяль-ність скелетно-м'язової системи не аналізуються і не синтезуються в такій мірі, як це має місце при наявності великих півкуль. Зв'язки собаки з зовнішнім світом стають дуже спрощеними, обмеженими, інертними і коєними, явно недостатніми для самостійного існування Покинутий на самого себе, він не-минуче гине.
У безумовнорефлекторних актах головного мозку, особливо в складних їх видах, які часто називають інстинктами, мають місце елементарні відчуття (тепла, холоду, болю, голоду, спраги тощо), емоції (задоволення, незадоволення, страху, гніву, лю-тості та ін.) і прагнення до задоволення органічних потреб. В нормальному стані вони регулюються великими півкулями го-ловного мозку. Позбавлені цієї регуляції, вони, як про це свід-чать спостереження за тваринами з видаленими великими півку-лями, стають грубими, невпорядкованими і маловідповідними якостям і силі тих подразників, які їх викликають. Необхідні для життя досконаліші відображення об'єктивної дійсності за-безпечуються вищою нервовою діяльністю.
Кора великих півкуль зв'язана з усім організмом. Вона під-порядковує собі роботу всіх нижчих відділів мозку, контролює інстинктивні, безумовнорефлекторні реакції організму, надаючи тим самим цілісності всій його життєдіяльності, і разом з тим зазнає на собі впливів тих імпульсів, які доходять до неї від цих частин центральної нервової системи. Чим більш розвинена нер-вова система, тим більш вона централізована і тим більше про-відна роль в її діяльності належить корі великих півкуль го-ловного мозку. Чим досконаліша нервова система, тим вона більш централізована, тим вищий її відділ є все в більшій мірі розпорядником, розподільником всієї діяльності організму, не-зважаючи на те, що це зовсім яскраво і відкрито не виступає (Павлов).
Кора великих півкуль головного мозку з її надзвичайно тон-кою конструкцією, створеною живою природою в процесі її роз-витку, і її винесеними назовні чутливими приладами є найвищим органом найскладніших взаємовідношень людини і тварин з зов-нішнім світом.
Діяльність її, як уже зазначалось, має умовнорефлекторний характер. Вона відбувається на основі тимчасових нервових зв'язків, вироблюваних у процесі індивідуального життя під впливом його умов. Кора великих півкуль головного мозку є ма-теріальним субстратом психічної діяльності людини (і вищих тварин), її здатності пізнавати світ, набувати життєвого досві-ду, навчатися, її свідомості.
До Павлова вчені знали багато рефлексів, які є Умовні рефлекси, у людини і тварин в готовому вигляді, з якими процес їх утворення. вони народжуються. Павлов поставив і успішно розв'язав велику нову проблему, як робиться рефлекс і рефлекторний механізм з тих дій, які вже відбувають-ся в організмі (А. Ухтомський). Він відкрив умовні рефлекси, з'ясував процес їх утворення та їх значення в життєдіяльності людини і тварин.
Павлов звернув увагу на те давно відоме явище, що слино-виділення має місце не тільки при потраплянні їжі в рот, а й при одному її вигляді, запахові, при звуках, зв'язаних з підготовкою до вживання їжі і т. п. Це явище він і зробив об'єктом своїх до-сліджень, розгледівши в ньому вияв загальних законів роботи головного мозку. Утворюючи це явище в експериментальній об-становці у тварин, змінюючи і строго контролюючи умови, при яких воно відбувається, Павлов і його співробітники розкрили закономірності умовнорефлекторної діяльності великих півкуль як у нормі, так і при патологічних станах організму.
Зовнішні подразники діють через ті внутрішні умови, що склалися в самих великих півкулях, в організмі тварини чи людини. Такими умовами є діяльний стан великих півкуль, неза-йнятість їх іншими видами діяльності, наявність потреб, що спо-нукають організм до активності, стан здоров'я організму, від-сутність патологічних подразнень, що посилаються у великі півкулі, ступінь розвитку та індивідуальні особливості нервової системи. Якщо, наприклад, піддослідна тварина сонлива, то утворення умовного рефлексу дуже затягується або стає зовсім неможливим. Заважають його утворенню побічні подразники, які викликають у тварини орієнтувальні рефлекси. У голодної тварини умовні рефлекси утворюються швидко, у нагодованої вони виникають поволі або й зовсім не утворюються. При одних і тих же умовах у різних тварин умовні рефлекси утворюються з різною швидкістю.
Отже, в утворенні умовних рефлексів має місце взаємозв'язок зовнішніх і внутрішніх умов. Ці рефлекси утворюються не меха-нічним шляхом, а внаслідок активних взаємовідношень живої істоти з її середовищем.
При наявності цих умов такі рефлекси виникають необхідно. Утворення їх є закономірним процесом. Воно має місце не тільки в лабораторії, а й у звичайних умовах. Факт умовного рефлексу є найповсякденніший і найпоширеніший факт (Павлов).
Умовні рефлекси утворюються на всілякі зовнішні агенти, для сприймання яких є рецепторні апарати у людини і тварин, і на основі всіх безумовних рефлексів. Будь-який агент може ста-ти при певних умовах сигналом, що викликає рефлекторну ре-акцію.
Так, больовий подразник (електричний струм) може стати умовним агентом, який замість натуральної захисної реакції ви-кликає слиновиділення і зв'язані з ним