Дитина посміхається матері - перша в житті посмішка. Дитина грається - перші в житті ігри. Дитина стала школярем - перші уроки. Перші книжки, перші малюнки, перші пісні... Перші радості і образи. Все - перше. Перші цеглинки побудови особистості.

Якою людиною буде ця дитина?

Є таке відоме слово — "стереотип", "штамп". Штамп цілком корисний на виробництві, полегшує, прискорює, неймовірно розширює можливості. І дуже небезпечний він в людини, в її розвитку. Тут він неймовірно звужує можливості. При цьому абсолютно неможлива творчість і справжня людська чуйність.

Якщо символ масового виробництва - саме єдинообразність, то смисл виховання людини зворотний - неповторність. Саме в дитинстві формується або яскрава людська індивідуальність або безлика, безкрила стереотипність. Саме в дитинстві закладається шлях людини до власного щастя або нещастя.

Навіть самий найбільший талант живе серед людей. Його оточують близькі, рідні, ровесники, співробітники. Йому неможливо пройти в житті повз дружніх, синівських, батьківських обов'язків і почуттів, повз своєї любові.

Хоч чому ж неможливо? Скільки людей проходять повз всього цього, не одержуючи і невіддаючи всієї повноти почуттів, не відчувши - величезних - радощів життя! Від чого так буває? Ми нерідко недооцінюємо ролі почуттів у нашому житті. Ми заглибились в "світ інформації", ми взагалі почали нехтуватичасом вважати логічне мислення єдино гідним сучасної людини, а емоції (емоційно-асоціативне мислення) чимось атавістичним. І звичайно, присвятивши всі сили розвитку в мисленні дітей раціонального, логічного початку, часто не звертаємо уваги на розвиток їх почуттів. І одержуємо нерідко логіку безкрилу, нетворчу, а емоційне життя примітивне до неуцтва. А цей недолік - відсутність культури почуттів, здатності співпереживати — в зрілі роки, як підтверджують дослідження, неможливо набути навіть проходженням будь-якого спеціального курсу "хороших манер". Цей "університет''може лише одягнути нерозумні, примітивні почуття в маскувальний одяг, але не змінить їх. Звичайно, здержувати примітивно-грубу поведінку також не шкодить. Але хіба не краще розвивати свої почуття в дитинстві на справжньому людському рівні? Відповідь може бути лише одна - можна, прилучивши дітей до найбагатшого досвіду почуттів людських, накопиченому в мистецтвах в широкому розумінні цього слова: музика, література, живопис. Кожне з мистецтв має свою неповторну будову мови і образного мислення, і має свій аспект змісту. І цю будову образного мисленя, і мову, на якій дане мистецтво звертається до духовного світу людини, треба навчитися сприймати.

Є багато шляхів до покращення масового розвитку особистості засобами мистецтва, які ми, на жаль, використовуємо далеко неповністю. Тут і розширення виставочної діяльності, і створення нових музеїв, і кіно, і школа, і сім'я і ін. Все це - ланка єдиної лінії. Проте, школа більше ніж інші здатна з дитинства прищепити кожній людині любов до мистецтва, дати основи його розуміння. Це її важливе завдання. Ось чому так хвилює саме в школі існуюча недооцінка естетичної освіти і виховання.

На духовний розвиток особистості, як відомо, впливає і сам характер викладання мистецтв в школі. Так, наприклад, навіть в теперішньому викладанні літератури виявляється деяка невірна тенденція. Суть її полягає в заміні емоційно-художнього розкриття смислу твору літератури його історично-соціальним аналізом. Сюжети і образи часто аналізуються лише з боку соціально-історичного, без використання творів мистецтва як засобу етичного і естетичного виховання. Це приводить до перетворення літератури в додаток уроку історії, послаблює інтерес учнів до мистецтва слова, перекручення їх уявлень про його значимість і в кінцевому підсумку збіднює їх духовне життя. Всі ті специфічні функції мистецтва в житті людини при такому методі викладання залишаються майже не використаними. Сам процес пізнання життя через мистецво розуміється в цьому випадку примітивно. Поза полем зору учителя і учня залишається справжній предмет пізнання мистецтва - ставлення людини до явищ життя. За предмет пізнання приймаються лише зовнішні форми речей і явищ. Бо аналіз, наприклад, побудови куба, циліндра, яблука або відмінності породи одних дерев від інших - це предмет вивчення, швидше, для креслення або ботаніки. Краса ж листка або яблука, наше про неї уявлення - вже проблема мистецтва. А це і є проблема людського ставлення. Поза цим немає і уявлення про красу, прекрасне. Тому так небезпечно для уроку малювання маса завдань типу "підібрати власний колір предмету", бо тут часто забувається саме проблема ставлення. Також і в бесідах про мистецтво, якщо вони не побудовані системно, з урахуванням мови мистецтва, зміст картини розкривається лише в плані ілюстрації подій і явищ.

За зміст твору в цьому випадку видається лише його сюжет, а не все багатство естетичного, морального, соціального змісту, яким відрізняється будь-яке справжнє творіння мистецтва.

Все це - результат відсутності підходу до мистецтва як до особливої форми пізнання і відображення життя, форми, яка не дублює наукового його пізнання (наприклад історію).

Досліджуючи проблему розвитку особистості засобами мистецтва (дослідження проводилось в школах Волинської області з учнями молодших і середніх класів), ми поставили завдання, яке формулюється в одній фразі: "Формування в учнів художньої культури як невід'ємної частини духовної культури", а також розробили ряд конструктивних і методичних прийомів в формуванні через світ емоційних ставлень морально-естетичного ідеалу людини.

По-перше, це - захоплення мистецтвом. Поза цим захопленням насолода його творіннями не може не тільки бути сформована потреба постійного (на все життя) спілкування з ним, але й не може взагалі відбуватися справжнього спілкування з мистецтвом. В противному випадку спілкування