попереднє ознайомлення з дією, умовою її виконання;

формування дії в матеріальному вигляді з розгортанням усіх операцій;

формування дії у зовнішньому мовленні;

формування дії у внутрішньому мовленні, перехід його в глибокі згорнуті процеси мислення.

Ця теорія й обумовлює певну послідовність розумової діяльності дітей: якщо відома істотна ознака поняття, то учень може виділити властивості предмета й зіставити з нею, а відтак зробити висновок про те, чи належить цей предмет до даного поняття чи ні. Спочатку зіставлення ознак відбувається під керівництвом учителя. Далі дитина зіставляє такі ознаки в зовнішньому мовленні, яке є основою для внутрішнього мовлення.

Під час кожної навчальної гри, поступово засвоюючи послідовність розумових дій, які відображаються у зовнішньому, а потім у внутрішньому мовленні, дитина опановує засоби підведення будь-якого предмета під поняття, що вивчається. Розгорнуте судження за схемою дій, які виконуються, поступово згортається у план розумової дії. Все це допомагає розв’язувати нові завдання самостійно.

Кожна дидактична гра багаторівнева і містить окремі завдання, спрямовані на засвоєння певного матеріалу. Водночас ігри мають передбачити по елементне засвоєння знань. Від гри до гри ці елементи складаються у певну систему, яка поступово і послідовно готує учнів до засвоєння наступних тем.

Наприклад. При формування взаємообернених понять “багато-мало”, дітям пропонують дати Буратіно малюнки, на яких зображено багато предметів, а Незнайкові – малюнки з меншою кількістю предметів. Наступна гра передбачає самостійну діяльність учнів – вони мають розставити автомобілі в гаражі: в один – багато, в другий – мало. Третя гра сприяє автоматизації дій: дітям пропонують самостійно намалювати багато трикутників та мало кружечків.

Важливо, що під час проведення дидактичних ігор кожне нове завдання окреслювалося тоді, коли дитина підготовлена до його сприйняття. Наприклад, формування поняття “більше-мало” можливе, якщо діти засвоїли поняття “багато-мало”, а поняття “стільки ж” доступне для розуміння, коли учні усвідомили, що таке “більше-менше”.

Якщо спочатку учень зацікавиться лише граю, що дуже швидко його вже цікавитиме пов’язаний з нею матеріал, в нього виникне потреба вивчити, зрозуміти, запам’ятати цей матеріал, тобто він почне готуватися до участі в грі.

Гра дає змогу легко привернути увагу і тривалий час підтримувати в учнів інтерес до тих складних математичних завдань, на яких у звичайних умовах зосередити увагу не завжди вдається.

Наприклад, одноманітне розв’язування прикладів стомлює дітей, виникає байдужість до навчання. Про те розв’язування цих самих прикладів у процесі гри “Хто швидше” стає для дітей вже захоплюючою, цікавою діяльність через конкретність поставленої мети – в кожного виникає бажання перемогти, не відстати від товаришів, не підвести їх, показати всьому класу, що він знає, вміє.

Ті знання і навички, які дитина одержує під час гри, можуть бути легко перенесені в побут, життя, самостійно використані в любій обстановці. А це відіграє особливе значення, тому що дитині з особливими потребами важко оперувати набутими знаннями в зміненій обстановці.

Дидактичні ігри добираються відповідно до програми. Так, якщо на уроці учні повинні ознайомитися з принципом, утворення будь-якого числа, то й дидактична гра підпорядковується цій меті, сприяючи розв’язанню поставленою завдання.

У дидактичних іграх діти спостерігають, порівнюють, класифікують предмети за певними ознаками, виконують аналіз, синтез, абстрагуються від несуттєвих ознак, роблять узагальнення. Багато ігор вимагають уміння висловлювати свою думку в зв’язній й зрозумілій формі, використовуючи математичну термінологію.

Добираючи гру необхідно обов’язково поєднувати два елементи – пізнавальний та ігровий. Створюючи ігрову ситуацію відповідно до змісту програми, вчитель повинен чітко спланувати діяльність учнів, спрямувати її на досягнення поставленої мети. Коли визначено певне завдання, учитель надає йому ігрового задуму, накреслює ігрові дії. Власне ігровий задум, який спонукає учнів до гри, і є основою ігрової ситуації. Через ігровий задум виникає інтерес до гри. А коли з'являється особиста зацікавленість, виникає й активність.

Ігри важливо проводити систематично і цілеспрямовано на кожному уроці, починаючи з елементарних правил ситуацій, поступово ускладнюючи й урізноманітнюючи їх в міру нагромадження в учнів знань, вироблення вмінь і навичок розвитку пам'яті.

Діти з особливими потребами швидко стомлюються на уроці, притуплюється їхня увага, набридає одноманітність, тому гра має ввійти в практику вчитель як один з найефективніших методів у розвитку математичних уявлень. Процес створення гри містить ряд етапів:

а) вибір теми гри;

б) визначення мети й завдання гри;

в) підготовка і проведення гри (повідомлення теми гир, підготовка (унаочнення) дидактичного матеріалу, проведення гри, підбиття підсумків).

Успіх проведення гри залежить від дотримання вимог:

а) ігри мають відповідати навчальній програмі;

б) ігрові завдання мають бути не надто легкими, про те й не дуже складними;

в) відповідність гри віковим особливостями учнів;

г) різноманітність ігор;

д) залучення до ігор усього класу.

Щоб дидактична гра на уроці проходила ефективно і давала бажані наслідки, необхідно нею керувати і дотримуватись даних вимог.

Дослідження показали, що на формування математичних уявлень проходить набагато краще на основі різноманітного дидактичного матеріалу.

Особливо цінним є те, що дидактичним матеріалом служать предмети навколишнього середовища. Це різні іграшки, предмети, геометричні фігури, трафарети, палички, каштани, картинки із зображеними на них деревами, овочами, фруктами, звір’ями, птахами та іншими добре відомими дітям об’єктами, що відображають життя народу, його побут, культуру, працю. Вони знакомі дитині,