РОБОТА СОЦІАЛЬНОГО ПЕДАГОГА З СІМ'ЄЮ

Сім'я - це різновид найдревнішої малої людської групи. І як у кожній із них, у сім'ї формується певний психологічний клімат» сприятливий чи несприятливий з погляду духовного розвитку кожного із членів сім'ї. Намагаючись зрозуміти пси-хологічний клімат сім'ї, необхідно проникнути в структуру міжособистісних зв'язків і залежностей. При цьому слід врахо-вувати, що міжособистісні відносини двохсторонні і можуть бути позитивними, негативними, байдужими або неоднознач-ними. Аналізуючи конкретну ситуацію, соціальний педагог може використати той аспект роботи з сім'єю, що є актуаль-ним.

Сім'я як соціальний інститут виконує різноманітні функції: господарсько-побутову, сексуально-еротичну, емоційну, пер- ^ винного соціального контролю, виховну, духовного і культур-ного спілкування. .

Сім'я може бути могутнім чинником розвитку та емоцій-но-психологічної підтримки особистості,*а також джерелом психічної травми та різного роду розладів: неврозів, психозів, гісихо-соматичних захворювань, сексуальних та соціальних відхилень.

До сімейної атмосфери людина чутлива все життя, але най-більшого впливу зазнає дитина в пору фізичного та духовного становлення. В сім'ї формується ставлення дитини до самої себе. На грунті сімейних стосунків відбувається первинна со-ціалізація, засвоюються перші соціальні ролі, закладаються ос-новні цінності життя. Батьки природним способом впливають на всіх дітей: через механізм наслідування, ідентифікації та інте-риоризації зразків батьківської поведінки.

Наслідування розглядається як засвоєння індивідом спо-собів поведінки на підставі спостереження за оточуючими людьми. Це цілеспрямоване відтворенщ манер, вчинків і зви-чок на основі свідомого прагнення їх засвоїти. Натомість воно переважно зводиться до імітації зовнішніх, доступних споете-

реженню способів поведінки. Наслідування не поширюється на переконання та ціннісні орієнтації.

Ідентифікація — це емоційно зумовлений процес ототож-нення себе з іншою людиною, внаслідок чого засвоюються мо-ральні норми, цінності, установки і способи поведінки цієї людини. Внаслідок ідентифікації відбувається прийняття інди-відом цінностей та переконань оточуючих людей, включення їх у власний внутрішній світ. Ідентифікація передбачає на-явність сильного емоційного зв'язку. Цей процес відбувається мимовільно, незалежно від цілеспрямованих зусиль батьків та інших членів сім'ї, а також без усвідомлених намагань з боку дітей.

Сімейне виховання доволі індивідуальне; своєрідним по-казником його результативності є родинні почуття. Тому ви-ховний потенціал сім'ї - це її здатність реалізувати функцію виховання, розвитку та соціалізації дитини. Більшість дослід-ників пов'язують його з психологічною атмосферою, системою міжособистісних стосунків, ставленням до інтересів і потреб дитини, рівнем психолого-педагогічної і загальної культури батьків, способом життя родини, індивідуально-типологічни-ми особливостями батьків.

Ураховуючи значущість сім'ї і сімейного виховання, соц-іальний педагог розглядає її як важливу складову соціального становлення дитини. Він має бути підготовлений до різних видів роботи з нею: сімейної діагностики, сімейного консуль-тування, психолого-педагогічної освіти батьків, корекції сто-сунків батьків і дітей, сімейної психотерапії.

Спеціалісти з дитячої психології переконані, що важливим показником неблагополучності міжособистісних стосунків в сім'ї є негативні риси характеру дітей. Доцільно зауважити, шо конкретна риса характеру є виявом його. Змінити небажану рису можна, вплинувши на характер загалом. Наприклад, ди-тина почала обманювати. В одному випадку вона робить це, щоб захистити себе від покарань, в іншому — просто фантазує, тікаючи від буденності. Обманювати дитина може і для того, щоб привернути до себе увагу зайнятих справами батьків. Об-ман як вигадка дозволяє дитині абстрагуватися від травмуючих внугрішньосімейнихстосунків. Якшо ми змогли певним чином викорінити схильність до обману, то в першому випадку ми зро-

били дитину більш впевненою в собі; в другому — зменшили потребу в занадто великій увазі до себе з боку дорослих; в тре-тьому — розкрили інші можливості для фантазії і творчості; в четвертому — позбавили певної психологічної травми. В кож-ному випадку дитина не лише перестає обманювати, але стає іншою.

Дослідження неблагополучних сімей дозволили виділити три основних форми взаємодії.

Суперництво передбачає намагання двох або більше члені: сім'ї забезпечити головну роль. Ця проблема є доволі актуаль-ною в перші два роки подружнього життя. Ефективним стає компромісний варіант, при якому подружжя розподіляє між собою сфери впливу. Але якщо питання не розв'язується, то причиною може бути відсутність кохання одного із членів сім'ї та розгляд суперечки як єдиного способу виявити своє невдо-волення шлюбом. Проживання разом з батьками^може поглиб-' лювати ситуацію суперництва, оскільки протистояння прояв-лятиметься між свекрухою і невісткою, зятем і тестем. Супер-ництво не завжди є боротьбою за першість в організації побуту. Його причини значно глибші, позаяк стосуються внутрішніх життєвих установок і позицій. Це доволі ускладнює ситуацію.

Удаване співробітництво як тактиці сімейних стосунків не передбачає відкритих конфліктів. Але це триває до певного часу, а точніше, до того моменту, поки хтось із членів сім'ї не змінює своєї життєвої позиції, наприклад, вихід на пенсію, нове при-значення на роботі дружини, хвороба чоловіка. І з'ясовується, що мир і благополуччя, що панували в сім'ї, водну мить зник-ли. Стає зрозумілою нещирість та фальшивість попередніх сто-сунків.

Ізолювання передбачає психологічне віддалення одного або кількох членів сім'ї. Частіше це стосується людей похилого віку, до яких нема діла заклопотаним дітям. У подібній ситуації можуть перебувати чоловік і дружина, які лише формально підтримують сімейні стосунки з почуття обов'язку перед дітьми, з огляду на матеріальне становище та інше. У кожного із них за межами сім'ї свої інтереси, коло спілкування, розваги. Взаємоізольованими можуть стати молоде подружжя і батьківська сім'я.

Діти, які проживають в таких сім'ях, обов'язково втягують-ся в міжособистісні конфлікти. Намагання допомогти дітям

розпочинається із з'ясування справжніх стосунків між дорос-лими. У проблемних сім'ях формуються певні стереотипи по-ведінки дітей, що з часом закріплюється в типових ролях.

Підкреслюючи цінність дитини для сім'ї, батьки формують